Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

Тінь Люцифера

— Я залишуся.

— Гаразд, — повагавшись, згодився Штепа. — Залишайся.

Він попросив у Говорова ще коньяку та кави, дочекався, коли перед ним поставили велику філіжанку з ароматним напоєм і почав говорити. Він розповідав практично те саме, що колись Костянтинову, те, що вже було відоме Сашкові. Але після того, що з ним трапилося, Івченко сприймав усе зовсім інакше. Здивування й недовіри не було. Не було скепсису. Були лише біль і страх. Біль і страх…

Москва, Кремль, 31 грудня 1931 року. 23.25.

«Чому, чому вона зробила це?» — катував себе Йосип.

Він підійшов до вікна і довго дивився, як за м’якою, невагомою завісою снігопаду мерехтіли далекі вогні московських вікон. Тисячі вогнів. Дивно, чому вони досі не сплять? Йосип звик працювати до глибокої ночі чи навіть до ранку, але вони… Адже деяким вставати о п’ятій, аби встигнути на інший кінець міста на ранкову зміну.

«Та сьогодні ж новорічна ніч!»

Він посміхнувся. Зовсім забув. Раніше, і до революції, і якийсь час потому, для Коби то було справжнє свято. Родинне. Йосип, Надя, її брат сиділи за столом у теплому світлі свічок, яке гралося з ялинковими прикрасами. Пили гарне вино, вели неквапливу бесіду, згадуючи минуле, спільних друзів. І ніколи не говорили про справи. Тепер у нього нема родини. Світлана, його улюблениця, надто молода та зайнята собою, Вася, втім, теж, з ними не поговориш. Яків… Йосип ніколи не любив і не був близький зі старшим сином, можливо, тому, що той нагадував йому свою матір, першу дружину Коби.

«Чому вона це зробила?»

Досі Йосип не міг отямитися від її самогубства. Спочатку був у шоці. Адже він її любив. І Надя, Коба те знав, теж любила його. Як вона могла? Як вона могла залишити його сам на сам із ворогами? Всюди, всюди вороги, нема на кого покластися. Виявилося, що вона теж ворог. — Вона зрадила тебе, — сказав якось Друккарга, — вона не схотіла розділити з тобою відповідальність за долю країни і твого народу.

— Вона не політик.

— Вона — твоя дружина, половина єдиного цілого. Своєю смертю вона не тільки залишила тебе самотнім, не тільки дала зайвий козир твоїм недругам, а й відібрала у тебе частину тебе самого.

— Чому ти не попередив мене?

Друккарга мовчав. Він ніколи не відповідав на це питання. Не відповідав, як не відповідав і інший демон, з яким спілкувався Йосип, — Жругр. Коба хотів, аби вони відповіли. Нехай навіть сказали б, що не попередили тому, що Йосип не питав, однак йому здавалося, що стало б легше. Та це бажання виникало рідко. Тому що Йосип боявся відповіді. Зважившись на це, Надя залишила записку, яку було адресовано особисто йому. Йосип нікому не показував її, тому що в ній були слова… з яких стало зрозуміло: Надя здогадувалася, хто насправді радник чоловіка, звідки він бере свою міць, яка дозволяла йому перемагати в титанічній боротьбі за владу. «Ти перетворився на знаряддя, слухняне знаряддя в руках Зла», — писала Надя. І ще: «За все треба платити. Зрештою, за все треба платити. Я вирішила заплатити, доки мій рахунок не став надто великим».

Він скреготнув зубами.

«Дурепа, вона так нічого й не зрозуміла. Нічого».

Йосип спалив цю записку, знищив відразу після похорон. Надто небезпечно було тримати її в себе, навіть у схованці. Ніколи не піде він на могилу дружини. Адже вона його зрадила. Йосип відвернувся від вікна, безшумно ступаючи по м’якому килиму, пройшовся від стіни до стіни. Пальці механічно набивали люльку.

«За все треба платити…»

Ця фраза назавжди врізалася в його пам’ять, не стерти її, не забути… Йому стало страшно. До крижаного ознобу. Так страшно, що відмовили ноги. Люлька безгучно впала на килим, розсипаючи погано прим’яті крихти тютюну. Здавалося, за спиною стоїть хтось чи щось, і варто Йосипу озирнутися, як це щось стрибне в нього й розірве зсередини, перетворивши на волаючого божевільного з чорними непорушними зіницями. Притиснувшись спиною до дерев’яних панелей стіни, він зацьковано озирався, немов хотів побачити причину страху, хоча напевне знав, що її тут нема. Нема в цьому світі. Він не бажав це визнавати, відмовлявся навіть думати про це, проте все частіше й частіше повертався до думки, якій не було місця в його свідомості, в його душі: «Ти зненавидів її за правду. Зненавидів тому, що вона розгледіла твоє справжнє обличчя. І ще тому, що вона напророчила тобі розплату». Йосип знав, що диявол завжди обдурює тих, хто ризикнув із ним зв’язатися. Які б хитрощі не використовувала людина, які б умови не ставила, цар брехні завжди знайде спосіб ошукати. О, він неодмінно виконає свої обіцянки. Він завжди дотримується свого слова. Але дотримується так, що людина неодмінно пошиється в дурні. «Вони ж використовують тебе, — промайнула думка, котру Йосип щоденно, щохвилини заганяв на самісіньке дно душі. — І Жругр, і Друккарга використовують тебе, і буде саме так, як хочуть вони, а не ти». Він не давав своєму другому «я» говорити, душив його, гнав геть, та отруйне насіння, котре посіяло те, що звичайні люди називають сумлінням, проростало й проростало, і Коба не встигав його виривати. І тоді йому снилися сни… І ні-ні, а промайне думка, що колись йому навіть і на гадку не спало б заморити голодом найактивнішу, найпідприємливішу частину свого народу, аби решта підкорилася. Саме його геніальні радники з потойбічного світу підкинули ідею використати Гітлера в ролі ката Європи, Нерона, який безумством своїм прокладає шлях справжньому володареві світу — Йосипові Віссаріоновичу Сталіну. Це буде пізніше, набагато пізніше, але обов’язково буде. І хитка ще влада зміцниться настільки, що найсильніші європейські країни будуть із завмиранням серця слухати кожне його слово. Задля досягнення цієї мети Йосип піде на все. Ні, він не банальний властолюбець, його мета — велична, могутня держава — імперія. І він — імператор. А його дурепа-дружина не змогла ні зрозуміти, ні прийняти цього. Жаль. Парадоксально, але чим далі, тим частіше Йосип думав про те, що він перетворюється на лиходія. І чим далі, тим важче було прогнати ці думки. Сумління… З Кобою такі штуки не проходять. Сумління… Що може бути важливішим, кращим за безмежну владу над мільйонами життів?

«Але ж чому, чому демони не попередили про Надю?»

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь Люцифера» автора Бондаренко П.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Павло Бондаренко Тінь Люцифера“ на сторінці 59. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи