Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Йому не можна…

Штепа взяв свою, випив трьома великими ковтками і простягнув порожню посудину генералові.

— Ще.

Той відкинув порожню пляшку в куток.

— Максе, нехай принесуть нову.

Наталі знову простягнула Сашкові чашу. Івченко, знаючи вже, який ефект дає напій, не відмовлявся й випив до дна погано проціжений холодний відвар, відчуваючи на язиці розпарені травинки. Макс, незграбно присівши біля стільця, зрізав залишки скотча.

— Ну от, ви все бачили, — сказав Штепа генералові.

— Бачив… То було… жахливо.

— Це ніщо порівняно з тим, що чекає на людей, якщо мені не вдасться зупинити Антихриста. — Ви знаєте, я не вірив… Костянтинів натякав на те, що ви… Ну скажіть, як людина при здоровому глузді може повірити в таке?

— А Тінь Люцифера, вона що, галюцинація? Мара?

— Ви про Аномалію? Наші вчені досі губляться в здогадах.

Генерал вийняв зі столу паку газет.

— Ось, гляньте, всюди: Аномалія, Аномалія, Аномалія…

Це вже світова проблема. Вам відомо, що вона зробила зі Смоленськом? Місто знищене вщент, і люди… їх не встигли евакуювати, тому що монстр раптово «стрибнув» вперед. Якщо раніше він висмоктував тепло з оточуючого середовища, то зараз його вже не цікавлять ні електрика, ні інші енергоносії. Зараз Аномалія полює на людей.

Штепа, насупившись, кивнув.

— Так, Тінь Арімана переходить на якісно інший рівень.

Вона вже не потребує підживлення, вона починає відчувати, вона тягнеться до того, хто на неї чекає.

Чаклун помовчав, замислено покрутив склянку і повільно промовив: — Гадаю, якби люди, що трапляються на шляху Аномалії, не боялися б, то вона пройшла б, навіть не помітивши їх. Страх, злоба, ненависть… Душі людські вихлюпують таку кількість емоцій, що Тінь Люцифера не в змозі відмовитися від такого подарунка, вона завжди тягтиметься до такого. Не буде людей — не буде жертв. Евакуюйте всіх, хто може опинитися на її шляху, навіть військових.

— А що, коли вона змінить маршрут?

— Не змінить. Вона йде до озера.