Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Куди?

— Невже Костянтинів не передав інформацію, яку отримав від мене? Адже я казав, що Аномалія прямує до Кольського півострова. — Передав, — погодився Говоров, — але зрозумійте, ми ж не могли з ним спілкуватися довго. Володя дав мені основне… Можливо, про дещо промовчав. — Говоров затнувся і, хмурячись, криво посміхнувся.

— Наші люди у ФСБ повідомили, що українці передали їм матеріали по Аномалії. Але досі військове відомство їх не отримало, мабуть, зіграли роль старе суперництво та ревнощі, чорти б їх ухопили…

— Гадаю, річ тут не лише у суперництві, — зазначив Штепа.

— Ви натякаєте на свідомий саботаж? Дурниці… Який їм сенс? — Адже КДБ не що інше, як таємна політична поліція? — Штепа зробив наголос на слові «політична».

— ФСБ, — поправив його генерал, — зараз — ФСБ. То й що?

— А те, що практично всі фінансові й політичні структури профільтровано агентурою таємних масонських організацій. І не лише у вашій країні. Я — посвячений Внутрішнього Кола Чорних Ієрархій, зрештою, всі нитки контролю за масонськими орденами та ложами сходяться до нас, тому мені дещо про це відомо. З військовою розвідкою складніше, до вас не так просто просунути людину за протекцією, для вас важливіші особисті риси працівника. — Мені теж це відомо, — буркнув генерал, — і наша служба, і безліч інших по всьому світу використовують масонську мережу в своїх інтересах.

Штепа криво посміхнувся.

— Свята наївність… Це вони вас використовують. Як у айкідо: треба поступитися, аби супротивник упав. Отож, як і кожна політична структура, ФСБ напхана масонською агентурою, як свідомою, так і тими, кого використовують опосередковано. Це, до речі, стосується і СБУ, але там складніше, оскільки на початку дев’яностих років мережа зазнала значних втрат.

— У нас масони не мають сили, — не надто впевнено заперечив генерал, — їх ще у двадцяті-тридцяті роки повибивали. — Не всіх. Просто вони були добре замасковані. Посудіть, наскільки вони добре укріпилися в державних інституціях, якщо їм сприяв сам Сталін.

— А ми?

— Армія? Ну, тут, як я вже сказав, усе складніше. Армія взагалі й армійська розвідка зокрема не настільки замкнуті кастові системи, як КДБ, з’являється надто багато людей, яких важко контролювати, до того ж втрати підчас операцій вищі… Ну, не мені вам пояснювати, та й у нас мало часу. Зміни в поведінці Аномалії свідчать про те, що вона незабаром може збільшити швидкість. Схоже, я помилявся, насправді вона може бути біля вівтаря не вісімнадцятого, а на добу раніше.

Він на хвильку замислився, а потім, наче зважившись, сказав: — Гаразд, я розповім вам усе. Ви повинні зрозуміти, що затримувати нас тут не можна.

Зустрівшись поглядом з Івченком, чаклун спохмурнів.? — Так, а його треба терміново покласти спати, в нього закінчуються сили.

— Я не засну, — видавив Сашко, — не засну…

— Ще як заснеш. І спатимеш, як немовля, обіцяю тобі.

— Я залишуся.

— Ти можеш упасти, бо живеш на останніх краплях нервової енергії.

— Я залишуся, — вперто мовив Івченко.

Йому дійсно хотілося спати, голова стала зовсім порожньою, і свідомість майже не сприймала дійсність, щоразу втрачаючи сенс розмови чаклуна з генералом. Але Сашко навіть не думав про те, щоб зараз піти. Він щосили стиснув пальці дівчини, і вона ледь не застогнала від болю.