Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Можна, я з тобою піду? — попросила Наталі.

— Та будь ласка.

Поки дівчина з цікавістю розглядала вітрини сільської крамниці, Сашко купив ковбаси, хліба, консервів. Подумавши, додав ще півкіло копченого сала й пляшку «Перцівки». — Сьогодні я почастую вас нашими національними продуктами — салом і перцевою настоянкою. — Я не п’ю горілку, — зморщилася Наталі. — Я взагалі не п’ю. — Я теж, — усміхнувся Сашко, — але сьогодні, здається, зовсім не завадить випити по п’ятдесят грамів. Стрес потрібно знімати. — Ти намагатимешся мене споїти? — лукаво зиркнула дівчина. — Як ви могли таке подумати, міс? — образився Івченко, — горілка, фі… Для цього я завжди використовую лише шампанське.

Так, жартуючи, вони вийшли з крамниці.

— От чорт, лише цього нам не вистачало.

Біля їхніх «Жигулів» стояв розмальований у канаркові кольори «УАЗик». За кермом сидів сержант, а поруч із машиною стояли ще троє міліціонерів, з яких двоє були в цивільному, мабуть, оперативники. Штепа з машини не вийшов. Прочинивши дверцята, він неголосно перемовлявся з одним із «цивільних», який тримав паспорт Миколи Михайловича. — Здоров, хлопці. — Сашко підійшов до машини, ще не вирішивши, як йому вчинити.

Зрештою, посвідчення працівника СБУ показати ніколи не пізно, краще поки що просто поговорити, може, це звичайна випадковість. Усе-таки село, будь-яке стороннє авто впадає у вічі, от вони й зачепилися.

— О, Сашко, привіт!

Міліціонер у формі капітана озирнувся, і Івченко впізнав Андрія Півня, місцевого дільничного.

— Давно не бачилися. На дачу?

— Ага. — Сашко потис йому руку.

— Твої гості? — кивнув Півень на машину.

— Так.

— Іноземці?

Сашко відповів багатозначним поглядом і здвигнув плечима:

— Знаєш, як воно у нас буває…

Півень посміхнувся, нахилився Сашкові до вуха і прошепотів: — Дівчина нічого, гарна. А старого шкарбуна навіщо було тягти?

Він повернувся до своїх:

— Відбій, мужики, це свої.

— А чого це ви на людей кидаєтеся? — поцікавився Івченко. — Щось трапилося? — А, — махнув рукою Півень, — операція «Перехоплення», сто чортів йому в пельку. Тут, у районі Василькова, АЗС недавно побудували, із тих, що Сургутська нафтова компанія понатикала по області. Так учора якісь розумники електротрансформатор, що її живить, підірвали. Свідки кажуть, начебто світлі «Жигулі» якісь крутилася. За інших обставин «на хуліганку» все списали б, але ж це — бензиновий бізнес… Іноземні інвестиції, щоб їм ні дна, ні покришки. На генерала тиснуть власники компанії, він — на нас. — Зрозуміло… І, як завжди, жодних зачіпок, — усміхнувся Івченко.