Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Він одним ривком підвівся з колін. Устиг помітити сум’яття в очах Карвера, встиг спиною відчути рух Торії, зробив крок уперед, маючи намір ухопити лейтенанта за худе горло. Карвер поспішно виставив перед собою шпагу. Егерт простягнув руку, щоб відвести вістря, і цієї миті напад нудотного, ще огиднішого страху перетворив його серце на жалюгідну пульсуючу грудку.

Ноги підігнулися, він знову осів на землю. Тремтячої рукою доторкнувся до щоки — шрам був на місці, твердий, зашкарублий рубець; шрам був на місці — і нікуди не подівся осоружний страх.

Скрипів, розгойдуючись ліхтар. Егерт відчував, як холонуть його коліна в крижаній рідоті. Звідкілясь із даху капала вода: кап… кап… Щось безпомічно прошепотіла Торія, Карвер, отямившись, зло зіщулився.

— Отже, так… Ти зараз доведеш пані свою любов. — І він круто розвернувся до супутників: — Боніфор… Там кізка в загоні, бачиш? Хазяїн не образиться, якщо ми позичимо її ненадовго…

Він усе ще сподівався, він ворушив губами і повторював численні «так», а Боніфор уже вовтузився біля загону, і Торія, усе ще не вірячи в поразку й нічого не розуміючи, оглядалася на Боніфора, на Карвера, на вусатого Дірка. Аспидно поблискувала чорна поверхня жирної калюжі.

Надія востаннє сіпнулася в душі і затихла, залишивши натомість глуху безнадійну тугу. Він відчув, як Торія теж зрозуміла це і відразу знесиліла. Очі їх зустрілися.

— Іди, — сказав він пошепки. — Будь ласка… йди.

Торія залишилася стояти — чи не розчула, чи не зрозуміла його, чи не змогла рушити з місця. Карвер гмикнув.

Кізка, худа й брудна, звикла, ймовірно, до жорстокого поводження — вона навіть не мекнула, коли Боніфор, лаючись упівголоса, скинув її зі спини під самісінькі чоботи Карвера. Той по-хазяйськи вхопився за мотузку на шиї нещасної тварини, співчутливо глянув на розгублену Торію:

— Так… Він любить вас, ви чули?

Солль дивився на сірий козячий хвіст, що посмикувався. Дива не станеться. Дива не станеться… Страх загарбав уже й волю, і розум, він втратив себе, він втратить Торію… Мандрівець не залишає лазівок.

Карвер розвернув козу мордою до Егерта.

— Ось… Ось гідна тебе пара. Ось твоя люба… Ану поцілуй її!

Невже Торія не розуміє, що повинна піти? Усьому кінець, чи ж варто мучити її цією огидною сценою?

З двох боків у нього вперлися шпаги Боніфора й Дірка:

— Глянь, яка хороша! Чарівне створіння… Цілуй негайно!

Смердючий запах роздирав Егерту ніздрі.

— Ви чули, він любить вас? — звідкись здалеку лунав тихий Карверів голос. — І ви вірили? Подивіться, він готовий проміняти вас на першу-ліпшу козу!

— Чому на першу-ліпшу? — театрально обурився Боніфор. — Чарівна кізка, найкраща в загороді… Так, Соллю?

— Як вам не соромно… — Егерт ледве впізнав голос Торії.