Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

Рятуючись від вітру, вони завернули в якісь ворота й опинилися на подвір’ї, пустельному й захаращеному. Кухарка, повертаючись з комори, кинула в їхній бік трохи непривітний, а ще більш байдужий погляд. Гупнули двері, безжально придушивши клуби пари, що вибились було зсередини. Ліхтар тьмяно висвітлював табличку на дверях — «Козяче молоко». І тут же, у вузькій загороді під навісом, гибіли дві чи три недоглянуті кози.

Гойдався ліхтар. Торія зіщулилась, тільки зараз відчувши й вітер, і вогкість.

— Ходімо… Навіщо ми тут…

Егерт відкрив було рот, щоб знову повторити від початку всі свої доводи, але замовк, у тьмяному світлі ліхтаря перед ним височів, як мокра примара, лейтенант Карвер Отт.

Він виглядав кепсько, видно, за час, проведений у місті, мундир його добряче зносився, а гаманець охляв. Не ліпший вигляд мали й Боніфор і вусатий Дірк, які скидалися тепер радше на розбійників, ніж на панів гуардів. Обоє однаково тримали долоні на ефесах.

Торія не зрозуміла, у чому річ. Не впізнавши Карвера, вона вирішила було, що їх з Егертом вистежили звичайні грабіжники. Не чекаючи вимоги віддати гаманець, вона з презирливою посмішкою зібралася заговорити першою, однак Карвер випередив її. Він-то впізнав Торію навіть у тьмяному світлі ліхтаря, і його очі не втрималися в орбітах.

— Панянк-ко! Та ми знайомі! — протяг він вкрай здивовано. — Ай-яй-яй…

Боніфор і Дірк подалися вперед, щоб розгледіти Торію якомога ліпше.

— Оце так Солль, — продовжував тим часом Карвер, — таки свого… І що ж, люба пані, — звернувся він до Торії з відмінною ввічливою міною, — ви так легко пробачили йому підле вбивство вашого вченого нареченого?

— Хто ви такий? — крижаним тоном поцікавилася Торія.

Залізні нотки в її голосі змусили Дірка й Боніфора злегка відсахнутися, однак Карвер нітрохи не зніяковів.

— Дозвольте відрекомендуватися — Карвер Отт, лейтенант гуардів міста Каваррен, надісланий з особливим дорученням — доставити в полк дезертира Солля… Це мої бойові товариші, гідні молоді люди… Ось, пані, хто ми такі, а зовсім не нічні розбійники, як ви мали нахабство подумати! А тепер дозвольте запитати вас: хто така ця людина, що зараз ховається за вашою спиною?

Солль не ховався за спиною Торії, але інстинктивно відступив, з тугою відчуваючи, як піднімається в груди липка хвиля його одвічного супутника, тваринного страху. Слова Карвера шмагонули його, як батіг.

— Ця людина, — безтрепетно відгукнулася Торія, — перебуває під захистом університету й мого батька, декана Луаяна… А пан Луаян — маг, як ви, мабуть, чули. А тепер, будь ласка, звільніть дорогу, ми підемо.

— Але пані! — закричав збентежено Карвер. — Я не можу повірити, ви ж шляхетна особа, що вас пов’язує… з цим?.. — Губи лейтенанта мимоволі склалися в гримасу відрази, коли він поглянув на Егерта. — Повторюю, він убив вашого нареченого… Я думаю, уже тоді він у глибині душі був тим, ким став трохи пізніше… Знаєте ким?!

— Дозвольте пройти. — Торія зробила крок уперед, і Карвер, загаявшись, посторонився.

— Будь ласка… У нас і гадки немає нанести хоч тінь образи прекрасній доньці декана, пана мага… Однак ця людина, пані… Вам цікаво довідатися, ким є насправді Егерт Солль?

Егерт мовчав. Поступово, потроху до нього доходило, що трапилося, мабуть, щось страшніше від отруєного стилета Фагірри — сталося найжахливіше, і він, Солль, питиме цю чашу до дна.

Наче відповідаючи на його думки, Карвер невловимим рухом вихопив з піхов шпагу. У світлі ліхтаря Егерт побачив срібну стрічку клинка, і коліна його підігнулися.

— Ви відповісте, — притишено кинула Торія.