TextBook Карвер звів брови.
— За що?! Хіба я роблю щось негідне? Пані може йти, а може залишитися… Тоді вона побачить, нарешті, справжнє обличчя свого, гм, друга. — І кінчик неймовірно довгої Карверової шпаги піддів Солля під підборіддя.
Егерт ослаб. Голос Карвера продовжував доходити до нього наче крізь плюскіт колеса мірошника — це шуміла у вухах його власна кров. Марно намагаючись побороти жах, він пригадав раптом колись і кимось сказані слова: «потрапиш у безвихідне становище й переможеш… шлях буде пройдено до кінця… хіба Мандрівець… не про це?»
— Мені гірко за вас, пані, — говорив тим часом Карвер. — Жорстока доля зіштовхнула вас із людиною, м’яко кажучи, не цілком гідною… Навколішки, Соллю!
Егерт похитнувся, Торія піймала його погляд. «Потрапиш у безвихідне становище й переможеш…» Небо, як можна перемогти камінь, що несеться з гори, зсув, обвал? Усередині Соллевої душі вив, метався, тисячі разів умирав жалюгідний боягуз, і Егерт знав, що через секунду мерзенна тварюка здолає його повністю.
— Ти чуєш, Соллю? — повторив Карвер тихо. — Навколішки!
Торія тут, Торія дивиться. Невже вона думає…
Не довівши думку до кінця, він упав у липку грязюку під ногами. Коліна підігнулися самі, і тепер перед його очима опинився витертий Карверів пояс і лискучі кавалерійські штани.
— Ви бачите, пані? — донісся зверху докірливий голос. — Запитайте його тепер, запитайте що завгодно — він відповість…
Егерт не бачив Торію, він відчував її поруч, відчував її хворобливе напруження, і гнів, і розгубленість, і надію.
Вона сподівається… Вона не розуміє, що це неможливо. Неможливо перебороти силу накладеного Мандрівцем закляття. Ніколи.
Шпага сіпнулася в нетерплячій руці Картера.
— Кажи: я остання тварюка…
— Егерте… — відгукнулася Торія звідкілясь здалеку, зі світлого зимового дня, де вічнозелене дерево на могилі Першого Віщуна.
— Я остання тварюка, — видихнув він запеченим ротом.
Карвер задоволено гмикнув:
— Чуєте?! Повторюй: я боягузлива дамська болонка…
— Егерте… — повторила Торія ледь чутно.
— Я боягузлива дамська болонка… — Самі собою шепотіли його вуста.
Дірк із Боніфором, які притихли спочатку, залилися радісним реготом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шрам» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя ЛУАЯН“ на сторінці 22. Приємного читання.