Розділ «Частина третя ЛУАЯН»

— Як тобі допомогти? Що треба зробити?

…Повернувшись тієї вогкої ночі, вона ще довго не могла спинити сліз. Торія сходила слізьми, захлиналася солоною водою, як гине в безодні моряк. Егерт, на долю якого того вечора випав ще сильніший удар, тримався набагато ліпше. Останній квартал до університету він ніс тремтячу Торію на руках — її ноги підгиналися й відмовлялися рухатися. За все життя від землі її відривав лише батько, та й то тільки в ранньому дитинстві. Вона притихла, опинившись у висячому положенні, а Солль ступав легко, ніби дійсно ніс дитя чи невагоме звірятко, яке потрапило у халепу.

Він ніс її й уперше відчував кожну напружену жилку, кожен тріпотливий м’яз, биття її серця, втому й горе. Тоді він міцніше пригортав її до себе, йому хотілося оповити її своєю ніжністю, закрити, зігріти, захистити.

Зустріч із деканом, якої він так боявся, минула без єдиного слова. Скоряючись Луаяну, Солль допоміг Торії дійти до постелі, поруч уже чекала, охаючи, бабуся-служниця. Декан уважно оглянув напруженого Солля, який почувався жахливо винуватим, і знову промовчав.

…По вугіллі в каміні блукав вогник, Торія знову легенько посміхнулася. Усе страшне залишилося далеко позаду, теперішній її стан, гарячка, розслабленість не пригнічували її — навпаки, дівчині хотілося вічно перебувати в цій вогненній хмарі, насолоджуватись власною слабістю, спокоєм і захищеністю.

— Тор… Чим тобі допомогти?..

Їй було приємно від Егертової турботи й занепокоєння. А батько… Батько завжди все знає.

На столику парувало приготовлене деканом зілля.

— Нічого, — прошепотіла Торія, легенько стискаючи Соллеву руку, — нічого страшного… Ліки допоможуть.

Він відійшов, щоб підкинути в камін полін. Вогонь запалав яскравіше, Торії знову ввижалися мідні язики, що оповили Егерта. Вона насилу сіла на ліжку, притримуючи ковдру біля грудей.

— Подай мені… Склянку.

Черпаючи зілля з його долонь, вона довго розтирала собі скроні. Невдовзі сил залишилося зовсім мало, але про те, щоб покликати бабусю-служницю, Торія не подумала. Побачивши, що вона втомилася, Егерт узявся за діло сам — обережно, долаючи незручність, він почав втирати мазь у шкіру її обличчя й шиї. Запах ліків був сильний і гіркий, так не пахне навіть розпечений під сонцем полин.

Жар спав майже миттєво, але натомість вона знову відчула тугу і, вкриваючись потом, спочатку схлипнула, а потім втратила над собою контроль, затремтіла й знову заплакала.

Солль розгубився, зібрався було бігти за деканом, але не зміг випустити зі своїх долонь мокрої тремтячої руки. Схилився над Торією, знайшов сухими вустами спочатку одне повне сліз око, потім друге. Відчуваючи гіркий присмак у роті, гладив закуйовджене темне волосся, дряпав шрамом шкіру її щік.

— Тор… Подивися на мене… Не плач…

Рівно горів камін, парувало, не остигаючи, тепле зілля. Егерт бурмотів щось невловимо-ласкаве, заспокійливе, ніжно гладив її шию з плетивом родимок — тим самим, пам’ятним до останньої крапочки сузір’ям, прикрасою його неба, лихом його снів… Потім він став розминати, розтирати зіллям плечі, тонкі руки, по черзі вивільняючи їх з-під ковдри — адже в кімнаті було тепло, навіть задушливо. Торія потроху затихала й схлипувала усе рідше, під тонкою сорочкою високо здіймалися від нестачі повітря вологі від поту груди.

— Слава небу, — шепотів він, відчуваючи, як зникає її хворобливе тремтіння, — слава небу… Усе буде добре… Тобі вже ліпше, так?

Очі Торії здавалися непроникно-чорними від розширених, як у нічного звіра, зіниць, вона безвідривно дивилася на Егерта. Руки її судомно стискали кінчик відкинутої ковдри. Догоряв камін, варто б підкинути дрів — та в Егерта не стало сил залишити її ні на секунду, в кімнатці тихо скрадалися сутінки, на стінах упереміш із червоними відблисками танцювали тіні. Торія гірко схлипнула й притягла Егерта до себе.

Вони лежали поруч, Солль вдихав гіркий, неочікувано приємний запах ліків і боявся обійняти її плечі надто сильно й заподіяти біль. Блаженно заплющивши очі, Торія уткнулась носом в його плече. Камін догоряв, і густішала темрява.

Тоді рука його, катуючись власною зухвалістю й не в змозі з нею боротися, доторкнулася крізь сорочку до гарячих грудей, що здригалися від ударів серця.