Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Її пройняло потом. Невже він таки втратив розум від пережитого на площі потрясіння?

— Я — Торія… — прошепотіла вона розгублено. — Ви… не впізнаєте?

Розпухлі Егертові повіки заплющилися знову.

— Це на небі, — сказав він тихо, — такі зірки.

— Ні, — вона знову вхопила його за плечі, — не так… Немає неба, немає зірок, я — Торія, а мій батько — декан. Згадуйте, Егерте!

Останнє слово перейшло в схлипування. — Солль знову підвів погляд, очі його дивно потеплішали.

— Я… не божевільний. Ви… не бійтеся, Торіє. Зірки… Сузір’я, як родимки… на шиї.

Торія мимоволі вхопилася рукою за свою шию. Егерт знову ворухнув губами:

— Співають…

Звідкілясь долинала хмільна пісня. З найближчого даху чулося сопіння: гуляка, який казна-як потрапив туди, рішуче вивертав флюгер.

— Це ніч? — запитав Егерт.

Торія перевела подих.

— Так… Сьогодні був День Великорадіння.

Очі Солля затуманилися.

— Не знайшов… Не знайшов… Тепер уже не знайду… Ніколи…

— Мандрівець? — пошепки запитала Торія.

Егерт насилу поворухнувся, сів, спираючись на стіну. Повільно кивнув.

— Але на наступний рік він з’явиться знову, — сказала вона якомога безтурботніше.

Егерт похитав головою.

— Цілий рік… Я вже не доживу.