Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— Уже близько, — прохрипіла Торія, зручніше поправляючи руку Солля на своїх плечах. — Уже майже прийшли…

Вільною рукою Егерт ухопився за поруччя і раптом устав, наче по коліна вгруз у камінь.

Людина на мосту повернула голову, Торія побачила літнє, прорізане вертикальними зморшками обличчя з прозорими очима, і воно здалося Торії знайомим. Тільки за кілька секунд вона пригадала, що людина, яка стояла перед нею, жила колись у трагічно пам’ятному каварренському готелі «Шляхетний меч».

Мандрівець стояв нерухомо, не зводячи з Егерта та Торії очей, погляд його нічого не виражав — так у всякому разі їй здалося.

— Егерте… — сказала вона пересохлими губами. — Це… доля.

Вчепившись руками в поруччя, Солль ступив уперед і зупинився, не в змозі вимовити ні звуку.

Мандрівець відвернувся. У правиці його була затиснута жменя дрібних камінчиків, один із них полетів у канал, залишивши на воді широке коло.

Солль мовчав. Хвилина тяглася за хвилиною, і один за другим падали у воду камінчики.

— Егерте, — прошепотіла Торія. — Ну ж бо… Спробуй… Спробуй… Ну…

Витративши весь свій запас, Мандрівець кинув прощальний погляд на двох заціпенілих пішоходів і, запахнувши поли плаща, покрокував геть із мосту.

Почулося сухе шипіння — Солль втяг повітря запеченим, схожим на чорну щілину ротом.

Тоді, відкинувши його руку, Торія метнулася вперед так, що поділ темного плаття залопотів на вітрові, як вітрило.

— Пане! Зачекайте… пане!

Мандрівець не відразу, але призупинився. Обернувся повільно.

— Слухаю.

Торія опинилася так близько, що за бажання могла доторкнутися протягненою рукою до вигадливого ефеса шпаги біля його пояса. Заледве витримуючи пильний погляд, кинула просто в зморшкувате обличчя:

— Тут… Одна людина. Він хоче… Йому треба з вами поговорити, це питання життя і смерті. Благаю, вислухайте його!

Довгий тонкий рот ледь ворухнувся:

— Він німий?

Торія розгубилася.