Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Мимо мчала нова танцююча валка. Чиясь нога у важкому черевику, спіткнувшись, вдарила Егерта по спині. Він не здригнувся.

Торія вхопила його за плечі.

— Егерте… Опам’ятайтеся! Ну ж бо, миттю опам’ятайтеся!

Наприкінці вулиці зацокали копита. Тягти Солля було справою безнадійною — надто високим і важким він був. Тоді, зціпивши зуби, вона перевернула його на спину, потім знову на живіт, потім знову на спину. Торія котила його, як лісоруб колоду, голова зі світлим скошланим волоссям безсило теліпалася.

Вершники проскакали там, де щойно лежав Егерт, їхні копита висікали веселі іскри. Торія відчула подув вітру, що пах вином і димом. Вона привалила Солля до стіни, очі його були розплющені, але безтямний погляд спрямований був крізь схилену над ним дівчину. Торія злякалася, ніколи раніше вона не бачила в людей такого дивного погляду.

— Соллю, — кинула вона розпачливо, — будь ласка… Ви мене чуєте?

У тьмяних нерухомих очах не з’явилося ні тіні думки.

Борючись із переляком, вона спробувала розсердитися:

— Ах, так?! Ну чому, скажіть, я зобов’язана морочитися з кожною п’яною скотиною?

Вона нахилилася над його обличчям, намагаючись вловити густий винний запах. Запаху не було, та й Торія не була настільки наївна, аби не розуміти, що Солль насправді тверезий.

Тоді вона розгубилася. Найприроднішим бачилося їй бігти до батька по допомогу, і вона вже зробила кілька кроків, однак повернулася. Щось дуже виразно підказувало їй, що залишити зараз Егерта означає вбити його. Батько не встигне, ледве живого Солля поглине штовханина свята, і тільки вранці міські служителі притягнуть до університету його понівечене тіло…

Щосили зціпивши зуби, вона притулила пальці до Егертових скронь. Шкіра була теплою, і під нею в такт серцебиттю посмикувалися жилки — принаймні Солль був живий. Торія перевела подих і методично, як учив її батько, взялася розминати й масажувати його шию й потилицю. Нерухомий погляд лякав її, і тремтячим голосом вона почала приговорювати:

— Егерте… Отямтеся, будь ласка… Що ж мені робити, якщо ви не прийдете до тями?

Пальці її німіли, відмовлялися рухатися, а в очах Солля досі не спалахувала іскра життя. Зате у дівчини міцніла впевненість, що Егерт збожеволів, і від цієї думки її вкрили сироти.

— Ні, — бурмотіла вона, — це занадто… Не треба так, Соллю, ну не треба ж!

Навколо кружляли, притупуючи, десятки ніг, і хтось дер горло, перекрикуючи загальний шум сороміцькими куплетами.

Торія готова була заплакати, коли широко розплющені сірі очі, нарешті, здригнулися. Повіки впали на них і відразу піднялися знову, тепер Егерт дивився на Торію, тупо й здивовано.

— Соллю, — сказала вона швидко, — треба йти додому… Чуєте?

Губи його беззвучно ворухнулися, потім ще раз, і дівчина почула:

— Ти хто?