Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— Ну так… Мені б таку гарненьку, як у тебе, фізіономію — усіх дівчат у місті… перепсував би… Вони ж за тобою самі бігають, як прив’язані, так ні, навіть не глянеш… У тебе загалом із цим… тим самим усе гаразд, га?

Егерт знову посміхнувся. А Лис, і не збираючись лишати Солля в спокої, приспів з новим запитанням:

— А хто це писок тобі сполосував?

Солль зітхнув. Запитав пошепки:

— Слухай… А День Великорадіння уже скоро?

Лис здивувався в темряві. Відгукнувся трохи згодом:

— Ще місяць… А що?

Місяць. Залишився місяць до призначеного строку. Егерт твердо знав, що не стане негідником і донощиком, якщо протримається до зустрічі з Мандрівцем. Зараз він раб закляття, але вільному Соллю не страшні будуть ні прямі погрози, ні обіцянка майбутніх бід, орден Лаш втратить тоді над ним будь-яку владу. І як приємно буде сказати в обличчя Фагіррі: пошукайте собі інших шпигунів! І Карвер… І повернення в Каваррен, зустріч із батьком… А потім — Егерт вирішив це майже точно, — потім він знову заявиться в університет і попросить декана прийняти його, можливо… Але це потім. Спочатку — Мандрівець, і зустріч відбудеться через місяць.

Думки про те, що буде, коли зустрічі не відбудеться або Мандрівець відмовить у порятунку від закляття, Егерт просто не впускав у свою свідомість.

Кілька ночей підряд Торії марилися незвичайно яскраві, дивні сни.

Одного разу їй наснилося, що вона стоїть на палубі вітрильника. Такі кораблі вона часто бачила на гравюрах і жодного разу — на власні очі. Навколо лежала синя чиста поверхня — море, над головою куполом вигиналося небо, а поруч стояв батько, і в руці його була чомусь пташина клітка. У клітці вертілася маленька, менша від горобця піщуга, на душі в Торії було незвично легко, і вона сміялася уві сні. Але на далекому обрії збиралася чорна, як попелище, хмара, і капітан — а на кораблі був і капітан — сказав з усмішкою: «Насувається шторм, але нам він не страшний».

Торія не злякалася. Однак хмара наближалася швидше, ніж годилося, а капітан зачув лихо надто пізно — у небі над кораблем уже висіла немислимих розмірів сова, і була вона водночас птахом і хмарою, тільки от хмар таких не буває. Очі її, два круглих блюдця, світилися білим тьмяним вогнем, а розведені крила затуляли небо; капітан закричав і, жахнувшись, заволала команда — тоді батько Торії, декан Луаян, відкрив дверцята пташиної клітки, що тримав у руках.

Пташинка, легка, менша від горобця, випурхнула на волю та стрімко метнулась угору й просто на очах зачудованих людей стала збільшуватись, рости, чорніти, й перетворилася на хмару, і зрівнялася за розмірами із совою, і в небі зчепилися вони у двобої не на життя, а на смерть. Тільки хто переміг у цій битві, Торії так і не довелося довідатися, бо вона прокинулася.

Роздумуючи, що б це могло означати, Торія вирушила до міста — напередодні батько просив її зайти в аптеку. Повертаючись, вона зустріла біля парадного входу двох панянок у чарівних капелюшках, прикрашених червоними й зеленими квітами. Дівки, соромлячись і підштовхуючи одна одну, звернулися до неї з питанням: чи тут живе… тобто вчиться… такий високий хлопець, блондин, зі шрамом?

Торія сторопіла. Дівки, чимраз більше хвилюючись, пояснили: вони познайомилися нещодавно… в одному місці… І домовилися про зустріч, але, хоч добродії студенти бувають у місті доволі часто, цей хлопець, такий білявий… Знаєте? Так от, він не з’являється вже кілька тижнів… Може, він хворий?

Торія спочатку зібралася розсміятися, потім передумала й вирішила розлютитися, потім, спохопившись, сказала собі: а що, власне, у цьому такого? Яке їй діло до сердешних уподобань Солля?

І, сухувато пояснивши дівкам, що «блондин зі шрамом» цілком здоровий і незабаром явиться в «одне місце», Торія пройшла до себе, а вслід їй долинуло: може, вона передасть цьому хлопцеві, що його шукали Ора й Розалінда?

Торія була би щиро здивована, коли б напередодні хтось сказав їй, що про цю неждану зустріч вона згадуватиме не раз і не двічі, однак згадувала, жалкуючи й дивуючись з власної дурості. Можливо, її дратував вибір Егерта — якісь вульгарні вуличні дівки… Втім, студенти завжди були трохи нерозбірливі… Але Солль!.. Світле небо, а чим він гірший чи кращий за інших?!

Зустрівши Егерта наступного дня, Торія не втрималася від шпички:

— До речі, вас шукали ваші приятельки… Ви, схоже, зовсім про них забули, Соллю?