Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— Вам, — промурмотів Егерт, прагнучи одного, аби все скоріше скінчилося.

Фагірра помовчав. Сказав м’яко:

— От і чудово… Я сам вас знайду. Ваша справа — дивитися й слухати… І ще запитувати, запитувати якомога приязніше, але без нав’язливості — пан декан розумний…

І, уже віддаляючись, Фагірра раптом обернувся.

— І не треба так болісно до цього ставитися, Егерте… Ви потім зрозумієте. Вам пропонують руку допомоги, вам надають унікальний шанс, ви усвідомите це пізніше — поки треба тільки повірити. Гаразд?

Егерт не знайшов у собі сил на відповідь.

Історія з кинджалами стала надбанням університету, і навіть зовсім незнайомі Егерту студенти підходили до нього в коридорах, щоб потиснути руку й запитати про щось незначне. Почався навчальний рік, і Солль не пропускав жодної лекції, але на душі в нього було тяжко.

Після зустрічі з Фагіррою він дав собі слово не з’являтися більше в місті — хоча хтозна, чи захистять від ордена Лаш університетські стіни? Егерт знав, що підлий страх зрадить його за першої ж нагоди, і хто б він не був, за необхідності зуміє витягнути з нього все, що тільки побажає. Орден Лаш знає або здогадується про його боягузтво, а це означає, що він бранець ордена, шпигун і донощик, і ніяка гордість, ніяка шляхетність не врятують Солля, коли коліна його підігнуться від страху, а пересохлий язик прилипне до гортані, щоб вимовити потім зрадливі слова…

Довгий звук з Вежі тепер наводив на нього жах.

Одного разу, зібравшись із силами, він відвідав декана, маючи на меті зізнатися у всьому. На підході до кабінету перед очима його постало обличчя Фагірри, а у вухах загугнявів переривчастий голос, що оповідав про майбутні лиха. Насилу переступивши поріг, Егерт зміг вичавити із себе тільки невиразне питання: що має трапитись… Чи має щось трапитись… У найближчому майбутньому?

Декан здивувався. Зі зворушливою серйозністю припустив, що незабаром щось таки має трапитись, а в недавньому минулому, на жаль, уже було. Егерт зніяковів, попросив вибачення й пішов, добряче здивувавши декана.

Іноді Солль заспокоювався, Фагірра, а тим паче сивий Магістр, здавалися йому людьми, гідними довіри. Можливо, він дійсно знає надто мало, можливо, довірена йому місія — не зрада, а навпаки, послуга університету… Говорив же Фагірра: «Ви зрозумієте згодом… Поки треба просто повірити… Гаразд?»

«Добре», — шепотів собі Солль, і йому легшало. Він навіть всерйоз замислювався, як краще виконати покладену на нього місію, але раптове усвідомлення власної підлості викликало розпач, і тоді, скулившись на підвіконні, він не відповідав на стурбовані запитання Лиса й не дивився в чесні, кольору меду очі.

Лис тепер ставився до Солля з набагато більшою повагою, причиною цього було не тільки рідкісне Егертове вміння метати кинджали, а й книги, які він читав, — «Анатомія» і «Філософія трав…», отримані, за словами Егерта, від самого декана. Гаетан навчився не чіпати Солля, якщо бачив, що той прагне самотності. Одного разу ввечері, задувши свічу, Лис насмілився запитати в дивного сусіда:

— Слухай, Соллю… А ти, взагалі-то, хто?

Егерт, який, дрімаючи, згадував про дім і батьків, стрепенувся.

— Га? Що-що?

Лис скрипнув ліжком.

— Ну… Тихий та боязкий, тільки ножі від тебе ховати треба, а то, на лиху годину…

— Не бійся, — гірко посміхнувся Егерт. Лис сердито завертівся: