Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Нітрохи не збентежений Гаетан програв би, мабуть, і батьківську аптеку, якби в цей момент на очі йому не трапив розімлілий і щасливий від загальних веселощів Егерт.

— Агов, Соллю, — замість пояса Лис підв’язував штани мотузкою, — що це ти за своїх не граєш? Кинув би разок, чи шкода монетки?

Ніяково посміхаючись, Егерт підвівся. Цієї миті посмутнілі студенти, чия поразка була вже безсумнівною і нищівною, дійсно здалися йому своїми, майже родичами, до того ж йому раптом стало жаль шикарного Гаетанового пояса.

Плечистий стражник з ремінцем у волоссі посміхнувся, подаючи Соллю кинджал, Егерт зміряв поглядом відстань до мішені, прищулив око — і тут незбагненним чином у ньому ввімкнувся давно забутий, але все ще безвідмовний механізм.

Рука сама зважила кинджал, визначаючи центр ваги, клинок ожив, наче спритне звірятко, крутонувся в Соллевій долоні, лезо блиснуло вигадливою дугою і з тріском урізалося в самісінький центр намальованого яблука.

У харчевні стало на диво тихо, з кухні виглянув здивований кухар.

Солль посміхнувся, наче просив вибачення, стражники здивовано перезирнулися, не вірячи власним очам і перевіряючи, чи бачив сусід те саме, чи, може, привиділося від випитого? Студенти просто закам’яніли з витягнутими фізіономіями. Загальне сум’яття порушив Лис:

— А… як ти це робиш, га? — поцікавився він нарочито п’яним голосом.

Плечистий стражник рішуче ступив уперед, потрясаючи гаманцем:

— Ставлю золотий… По п’ять кидків, годиться?

Егерт знову винувато посміхнувся.

Далі все пішло дуже швидко. Серед тиші, яку порушували тільки стишені ахання публіки та глухі удари клинків об дерево, Солль отримав назад Лисового пояса і капелюха, всі програні студентами гроші й усі монети, виграні плечистим у своїх же товаришів. Очі й руки Егерта діяли самостійно, виконуючи таку звичну й приємну роботу, кинджали танцювали в Соллевих руках, оберталися блискаючим віялом, злітали в повітря й знову, як приклеєні, зручно лягали в долоню. Він кидав їх, майже не цілячись, як заведений, і всі вони незбагненним чином прагнули втрапити в ту саму точку. Незабаром у центрі кривобокого яблука утворилася втикана друзками діра, а плечистий стражник з ремінною пов’язкою на волоссі сказав шанобливо:

— Клянуся Харсом… Цей хлопець не все життя за книжкою штани протирав, ні!

Нарешті, азарт Егерта вщух, глянувши ненароком на кинджал у своїй руці, він раптом побачив у ньому знаряддя вбивства і несподівано здригнувся від думки про розсічену плоть. Утім, ніхто не помітив його замішання, бо студентська компанія вже прийшла до тями від потрясіння, а натомість завирували гучні веселощі.

Солля оточили, тиснули руку, ляскали по плечу, по одному підходили стражники і з серйозним виглядом запевняли в щирій повазі. Пропивати виграні гроші вирушили в «Однооку муху». За тріумфуючими студентами ув’язалося слідом двійко дівчат, зачарованих, видно, красою й доблестю «білявого Егерта».

У студентському шиночку вшановування Солля тривало мало не до півночі. Тут Егерт уперше побачив давню подружку Лиса — гарненьку реготуху на ймення Фаррі. Скучивши за милим, дівчина то напинала ображено губки, то кидалася Гаетану на шию, то починала відчайдушно з усіма кокетувати, розраховуючи, очевидно, викликати ревнощі. Усе скінчилося тим, що, вибачившись перед Егертом і всією щирою компанією, Лис діловито згріб Фаррі в оберемок і поволік кудись за сарай.

Із цього моменту вечірка перестала цікавити Солля. Насилу відбившись від надокучливих дівчат, він вибрався на темну вулицю і, завернувши за ріг, зіштовхнувся з людиною в просторому плащі. Обличчя його приховував каптур.

— Доброго вечора, Соллю, — долинуло з темряви.

Голос був привітний і належав, без сумніву, Фагіррі, Егерт відсахнувся. За місяці, які минули після його візиту до Вежі Лаш, він устиг переконати себе, що братство втратило до нього інтерес і вже не хоче бачити серед своїх. Поява Фагірри була такою несподіваною, як грім серед ясного неба.

— Ви здивовані, Соллю? — посміхнувся під каптуром Фагірра. — Із задоволенням повідомляю вам, що перше випробування — таємницею — ви успішно витримали… Нас чекає бесіда. Може, відійдемо від галасливого шинку?