Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— Послухайте, Егерте, — промовив декан так само стишено, але від цього голосу в Солля мурашки побігли по шкірі, — я знаю, що ви пережили заради цієї зустрічі… Тепер я запитую вас востаннє: ви дійсно хочете говорити із Мандрівцем? Ви впевнені, що для вас це єдиний вихід?

Егерт пригадав Фагірру, потім дівчину в диліжансі, яка стала іграшкою для зграї розбійників, і тільки потім Карвера.

— Упевнений, — відгукнувся він глухо.

Якийсь час декан поїдав його очима, та Егерт витримав цей погляд.

— Гаразд, — відвернувся, нарешті, Луаян, — тоді я розповім вам… Усе, що знаю сам, а знаю я, на жаль, небагато.

Він відійшов до вікна, відсунув край фіранки й так, стоячи спиною до Егерта, почав:

— Я вже якось розповідав вам про чоловіка, позбавленого магічного дару, якого чекав непростий шлях випробувань. Я казав вам про Двері, бачені мною в Дзеркалі Вод, я був тоді ще хлопчаком, мій учитель помер, і я залишився один-однісінький… Перед Дверима в моєму мареві хтось стояв, і засув був наполовину відсунутий… Ви не зрозуміли тоді, навіщо я згадую все це, та тепер ви повинні зрозуміти, то ж слухайте. Землею блукає Блукач Мандрівець, ніхто не вкаже вам імені його і ніхто не знає точно, яка безодня його породила. Він носить у собі силу, невідому нікому, навіть магам. Жодного разу, як не намагався, я не зміг побачити його в Дзеркалі Вод, а я дуже вправний, Егерте, і будь-яка людина, яка володіє магічним даром, рано чи пізно там віддзеркалювалась… Та Мандрівець недоступний для мого погляду, скажу більше, щоразу, намагаючись знайти його, я ніби натикався на глуху стіну… Незбагнене лякає, Егерте. Мандрівець лякає мене, а я ж не маля… Не буду стверджувати, нібито він — втілення зла, але хто знає напевно, що є добро на землі, а що — зло?

Декан замовк, і Егерт, притискаючи долоню до позначеної шрамом щоки, несподівано для себе сказав:

— Закляття — зло.

— А вбивство? — здивовано обернувся декан.

— І вбивство — зло, — глухо відгукнувся Егерт.

— А якщо вбити вбивцю?

Свіча усередині скляної кулі потроху обпливала.

— Гаразд, — зітхнув декан, — я розповідатиму далі… Піввіку тому світ стояв на краю прірви… Хоча більшість із живих так цього й не зрозуміли. Щось, що явилось іззовні — літописи називають це Третьою силою, — побажало ввійти в світ і запанувати в ньому. Щоб здолати Двері Світобудови, Третій силі знадобився Брамник… Ним стала та сама людина, позбавлена магічного дару, ображена людьми й осліплена гординею. Відчинивши Двері, він отримав би немислиму могутність, але засув так і залишився на місці, бо хтозна-чому останньої миті Брамник відмовився від місії… Невідомо, що було згодом, але у світ живих повернулася людина, яка посміла відкинути Третю силу, і обпалена нею, отримала чи то прокляття, чи то спадщину… Подейкують, що відтоді він мандрує ним же врятованим світом, звідси й прізвисько — Мандрівець… Схоже на правду?

Егерт мовчав.

— От і я не знаю, — легка посмішка ледь-ледь торкнулась деканових вуст, — може, це зовсім інша людина і природа його сили інша… Раніше я хотів з ним зустрітися, тепер не хочу. Хтозна… Він чужий, уникає зустрічі, і тільки час від часу я чую про нього випадкові розповіді…

— А я ниточка, — сказав Солль.

Декан стрепенувся.

— Що?

— Ниточка, що прив’язує вас до Мандрівця… Саме тому цікавлю вас, чи не так?