Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Виходив він неспішно, прогулянковим кроком, з виглядом людини, яка не вирішила ще, куди вирушити, однак щораз виявлялося чомусь, що Солль з невідомих причин потрапляв на розташований неподалік базар. Там він і проходжувався між рядами, смакуючи послідовно то сало й сметану, то фрукти й копчену рибу, поки серед мелькаючих капелюхів і косинок око його не знаходило чорноволосу голову Торії.

Вона помічала Егерта відразу ж, однак робила вигляд, що захоплена покупками й не бажає намарне видивлятися навсібіч. Переходячи від ряду до ряду, вибираючи товар і торгуючись, вона потроху наповнювала кошик їжею — Солль тримався неподалік, не втрачав Торію з виду, але й не потрапляв їй на очі.

Закінчивши покупки, вона вирушала назад. Егерту щораз доводилося долати незручність, коли, обігнавши дівчину по великій дузі, він нібито випадково виникав на її шляху.

Торія зустрічала його сухо й, здавалося, анітрохи не дивувалася. Отримуючи з її рук виту ручку кошика, Егерт вкривався сиротами.

Обоє мовчки поверталися до університету. Випадково скосивши очі, Торія бачила поруч кругле, обтягнуте сорочкою плече, руку із закасаним рукавом — кошик у ній здавався легким, як пір’їнка, і тільки трішки вигравали м’язи під білою, без сліду засмаги шкірою. Торія відверталася. Через дворик вони проходили до господарських прибудов і так само мовчки прощалися на кухні, причому Егерт отримував як винагороду за труди то кусень булки з маслом, то шмат смачнющих медових сот, то кружку молока. Несучи здобуток, він повертався до себе й з легким серцем сідав за книгу, а зароблені ласощі лежали поряд, чекаючи свого часу.

Три або чотири рази Торія, певно, на прохання декана, «випробовувала себе в якості педагога». Проби ці, на жаль, закінчувалися повною невдачею — і наставниця, і учень розбрідалися по різних кутках роздратовані й втомлені. Спільні заняття припинилися після одного пам’ятного епізоду, коли Торія, захопившись філософськими розмірковуваннями про світобудову й людство, вигукнула, гортаючи сторінки: «Та ні ж, Дінаре…»

Запнувшись, вона зустрілася з переляканим поглядом Солля, і відразу ж попрощалась. Того вечора двох людей у різних крилах великого темного будинку ніяк не полишали тяжкі думи.

Що ж до решти, то Егерт і Торія витримували тепер прохолодний нейтралітет — дівчина призвичаїлась кивати при зустрічі, а він навчився не бліднути в ту мить, коли чув наприкінці коридору легкий цокіт каблучків.

Тим часом ятки на ринку вгиналися від кавунів і динь, денна спека перемежовувалося з нічною прохолодою, а до університету потроху стали повертатися засмаглі, розповнілі на домашніх харчах учені юнаки.

Прибудови ожили — з коридорів, із зали й аудиторій виганяли пил, повернулася й стала до роботи кухарка, у Торії відпала потреба щодня відвідувати базар. Бабуся, яка приходила прибирати, вибивала подушки й перини, довкола хмарами здіймався пух, наче в університетському дворику зійшлися в смертельному бою незліченні полчища гусаків і качок. Ранками перед парадним ґанком тупцювали зазвичай двоє-троє юнаків з торбинками на плечах — це були абітурієнти, які явилися за знаннями з далеких міст і містечок. Роззявивши рота, новоприбулі розглядали залізну змію й дерев’яну мавпу, розгублювалися, коли до них зверталися з питанням, і нерішуче човгали за паном деканом, який запрошував їх на бесіду. Після такої розмови частина абітурієнтів, розчаровані й без настрою, відправлялися в зворотну дорогу. Егерту до болю шкода було дивитися на невдах — кожен із них достойний був звання студента набагато більше, ніж він сам.

Утім, літні дні, згаяні за книгою, таки дали свої скромні, але плоди: в науках Егерт почувався набагато впевненіше, хоча, безумовно, зірок з неба не хапав. Замість «Бесіди з юнацтвом» Солль отримав від декана книгу значних розмірів і під довгою назвою «Філософія зірок, каменів, трав, вогню й води, а також її безсумнівний взаємозв’язок із властивостями людського тіла», а на додачу до неї — наповнену барвистими картинками «Анатомію».

Картинки ці збентежили його, шокували і водночас з тим викликали небувалий інтерес. Егерт дивувався, розглядаючи хитросплетення судин, дивну будову чудернацьких кісток і значні розміри бурої, як на базарі, печінки. З сердешної простоти Солль завжди вважав, що людське серце виглядає абсолютно так само, як намальоване сердечко в кутику любовного послання, і зачудувався, побачивши на сторінці складний, схожий на волинку вузол з мішечками й трубками. Страшний кістяк, якому тільки коси в руки бракувало, втратив увесь свій жахний вигляд, варто було лишень Егерту заглибитися у вивчення дрібних написів-пояснень до нього — докладні й занудні, ці коментарі начисто відганяли думки про смерть, викликаючи натомість практичні й діловиті запитання.

За вивченням «Анатомії» Лис і застав Солля, коли повернувся з дому.

Зустріч вийшла напрочуд теплою і бурхливо. Лисове волосся кольору міді відросло до плечей, ніс обгорів під сонцем і злущувався, наче варена картоплина, а до звичок не додалося ні серйозності, ні статечності. У торбинці його виявилися закопчена гуска з чорносливом, кільце чорної кров’яної ковбаси, корж домашньої випічки й безліч по-різному приготовлених овочів. На самому денці Лисового мішка дрімала баклага густого, наче кров, вина. Їжу, яку любляча матінка Гаетана збирала синові на тиждень, знищено було за кілька годин — Лис був, без сумніву, лобуряка і пройдисвіт, але жодною мірою не скнара.

Перший же кухоль вдарив Соллю в голову. Безглуздо посміхаючись, він дивився, як кімната сповнюється знайомими студентами — незабаром не залишилося місця ні на ліжках, ні на столі, ні на підвіконні, й усі сміялися, галасували, розповідали хто про що, облизували жирні пальці й виголошували тости, відсьорбуючи вино просто з баклажки. Спустошивши Лисову торбинку, ненажерливі, як молода сарана, студенти зібралися йти до міста. У Солля не було вже грошей, але він вирішив приєднатися.

Відвідали «У зайця», засіли в «Будьмо», тут пиячила відважна компанія стражників, у яких, очевидно, закінчилася зміна. Егерт спочатку ніяковів від такого сусідства, однак стражники зустріли студентів сердечно й без жодної ворожості, та й хміль, від якого все ще макітрилося в Соллевій голові, брав своє й притупляв звичний страх.

Дві компанії обмінялися пляшками, потім заздоровницями, потім незлобивими жартами, потім стражі порядку затіяли древню забаву всіх озброєних людей — метання клинків у намальовану на стіні мішень. Студенти притихли, ліпше від усіх вправлявся з кинджалом широкоплечий, хижого вигляду парубок зі шкіряним ремінцем на волоссі й коротким мечем біля пояса. Егерт із цікавістю розглядав меч, такої зброї у Каваррені не носив ніхто.

Ножі й кинджали вгризалися в дерево то ближче, то далі від центру мішені, зображеної якимось жартівником у вигляді кривобокого яблука. Стражники ввійшли в азарт і почали грати на гроші. Плечистий власник короткого меча встиг добряче потрусити гаманці товаришів, коли комусь зі стражників спало на думку викликати на змагання захмелілих студіозусів.

На зміну розгубленості, яка, втім, швидко минула, дехто таки взявся відстояти славу університету. Лис метушився, роздавав поради й норовив підштовхнути чергового метальника якнайближче до мішені, причому стражники справедливо обурювалися й відтискували його на попередню, позначену крейдяною рискою позицію. На жаль, випущені студентською рукою ножі твердо не бажали встромлятися в стіну — вдарившись об мішень плиском, вони ганебно гепали на підлогу під сміх і жарти задоволених стражників, одначе, до образ і сварок справа не доходила.

Студенти програли три пляшки вина, жменю срібних монет і парадний капелюх Лиса. Гравець від природи, він ніяк не бажав визнавати поразки своєї команди й, зрештою, взявся за діло сам. Кожному кидку передувала азартна торгівля, і незабаром Лис витратив усі свої гроші й добротний шкіряний пояс.