Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— А ви дійсно впевнені, що вам настільки необхідна ця зустріч? Ви переконані, що без шраму ви змінитесь, станете кращою людиною?

Тільки тепер Солль опустив голову, і замість його обличчя вона побачила жмут скуйовдженого світлого волосся. Відповіді довго не було, нарешті він бовкнув:

— Повірте… Що мені дуже… треба. Нічого не вдієш… Тут уже або звільнитися, або вмерти, розумієте?

Запала тиша й тяглася так довго, що свіжий пучок петрушки, який потрапив у пляму яскравого сонця на столі, потроху почав в’янути. Торія кинула погляд у вікно, там вигравав барвами сонячний день, і їй стало зрозуміло, що ця людина не лукавить, не перебільшує й не позірствує, він дійсно волітиме померти, якщо закляття шраму не буде знято.

— Мандрівець, — почала вона стиха, — приходить на День Великорадіння… Ніхто не знає його шляхів і його доріг, подейкують, що він здатен за день долати немислимі відстані… Але на це свято він являється сюди, і ось чому… П’ятдесят років тому цього дня на площі… звідси не видно, але там, перед будинком суду, призначено було страту. Складова веселощів — страта, присвячена до карнавалу… Засудили якогось стороннього чоловіка — бурлаку, за незаконне присвоєння магічного звання…

— Як? — мимоволі перепитав Егерт.

— Він нібито вдавав мага, хоча ним насправді не був… Справа ця давня й темна. Присуд — відтяти голову, народу зібралося сила-силенна… Феєрверк, карнавал, засуджений на пласі… І коли сокиру вже було занесено, той зник на очах у всіх, ніби й не було його зовсім… Ніхто не знає, як це сталося, — можливо, бурлака таки був магом… Не примара ж Лаш його врятувала, як дехто вважає…

Егерт здригнувся, але Торія цього не помітила.

— Відтоді на День Великорадіння призначається страта, але одному із засуджених, дарують помилування. Вони тягнуть жереб на ешафоті, і одного відпускають, а решту… Як завжди. Потім — карнавал і народне гуляння, Егерте, всі радіють…

Вона спохопилася, що ні з того ні з сього назвала його на ім’я, насупилася.

— Що вдієш, звичай… Вам, імовірно, цікаво було б подивитися на страту?

Солль відвернувся. Сказав з ледве вловимим докором:

— Навряд чи… Особливо якщо уявити… Що зі мною знову може трапитися… Повернеться ця… здатність відчувати… Тож, думаю, навряд чи.

Трохи присоромлена, Торія промурмотіла крізь зуби:

— Не знаю, навіщо я все це розповідаю… Батько вважає, що Мандрівець… Має відношення до тієї людини, яка так раптово зникла зі страти. Що й до того, й після… на неї чекали великі випробування, і вона змінилася… Усе це, звісно, надто примарна думка, але, по-моєму, батько вважає, що саме той чоловік і є Мандрівцем.

Знову настала довга пауза. Торія задумливо шкрябала стіл кінчиком ножа.

— І щороку, — повільно продовжив Егерт, — він приходить… Саме цього дня?

Торія знизала плечима.

— Ніхто не знає, що цікавить Мандрівця, Соллю. — Вона кинула на співрозмовника пильний погляд і раптом додала задерикувато: — Але, думаю, саме ви його мало цікавите.

Звичним жестом Егерт доторкнувся до шраму: