Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Соллю саме час було розвернутися й піти, але він загаявся. Можливо, чекав, що вона подякує йому?

— Спасибі, — кинула Торія.

Солль зітхнув, і раптом несподівано для себе вона запитала:

— Отже, раніше ви зовсім не відчували… чужого болю?

Егерт мовчав.

— Дійсно, — сама собі пояснила Торія, — якщо б ви це відчували… То не могли б запросто проштрикнути шпагою живу людину, чи не так?

Вона відразу пошкодувала про свої слова, але Солль тільки втомлено кивнув. Підтвердив байдуже:

— Не міг би…

З кошика витягнуто було цибулю, моркву й пучок петрушки. Егерт зачаровано стежив, як слідом за цим на столі з’явилися здобна булка з маком, жовте вершкове масло й горщечок зі сметаною.

— А тепер, — так само безжалісно продовжувала Торія, — просто зараз, цієї секунди… ви здатні це відчувати?

— Ні, — відгукнувся Егерт глухо. — Якби… це… було постійно, я б збожеволів, так і не дочекавшись зустрічі з Мандрівцем…

— Тільки божевільний може прагнути зустрічі з Мандрівцем, — відрізала Торія й знову пошкодувала про сказане, бо Солль раптом сполотнів.

— Чому?

Торія вже не рада була такому повороту розмови, і тому свіжий сир, загорнений у ганчірку, полетів на стільницю з деяким роздратуванням.

— Чому… Ви хоч щось про нього знаєте?

Егерт повільно провів рукою по шраму.

— Ось… Цього досить?

Торія затнулася, не знаходячи відповіді. Егерт дивився на неї — вперше дивився, не відводячи очей, — сумно й трохи винувато, і цей погляд збентежив її. Щоб приховати зніяковіння, вона бездумно відкусила шматок здобної булки.

Солль — чи їй здалося? — ковтнув слину й відвернувся. Тоді, зрадівши, що може загладити власну незручність, вона поцікавилася, обтираючи з губ білі крихти:

— Ви що, їсти хочете?