Розділ «Частина перша ЕГЕРТ»

Цілісіньку годину він простояв перед люстерком, проводячи вже власні лікарські оглядини. Із дзеркальної глибини на нього дивився той самий добре знайомий Солль — сіро-блакитні очі, світле волосся й подряпина на щоці, що вже встигла пригоїтись. Залишиться шрам, вирішив Егерт, проводячи по мітці пальцем. Відтепер в Егерта Солля буде особлива прикмета. Що ж, шрам на обличчі чоловіка — скоріше доблесть, аніж вада…

Він подихав на дзеркало й поставив косий хрестик у запітнілому від подиху колі. У відчай впадати рано, якщо все, що відбувається з Егертом, хвороба, то він знає стовідсотковий спосіб її лікування.

Перемінивши полотняну сорочку на шовкову й не слухаючи засмученого батька, Егерт пішов геть із дому.

Будь-якому гуарду відомо, що дружина капітана, красуня Дилія, прихильно ставиться до лейтенанта Солля. Залишалося загадкою, чому про це дотепер не знав сам капітан.

Візити до Дилії приносили Егерту подвійне задоволення, бо, втішаючись у палких обіймах капітанші, він насолоджувався ще й ризиком та усвідомленням власної зухвалості. Особливо йому подобалося цілувати Дилію, зачувши кроки капітана на сходах — ближче, ближче… Солль чудово розумів, що станеться, коли капітан, той іще ревнивець, виявить у мереживній постелі Дилії свого лейтенанта. Залізні нерви красуні не витримували, коли сповнений вічними підозрами чоловік стукав до її спальні; Егерт сміявся й вислизав у вікно, а то й у трубу каміна, прихопивши з собою одяг. І жодного разу клята бестія Солль не впустив ні ґудзика, ні пряжки, не гепнув з підвіконня, не наробив шуму… Мліючи зі страху, Дилія одночасно прислухалася до шереху під вікном і важких кроків чоловіка біля самого ліжка — і знову-таки ні разу пильний капітан не занюхав біля подружньої постелі навіть запаху чужого чоловіка.

Візити до Дилії завжди окриляли Солля — саме в неї на грудях він розраховував зцілитися тепер від дивної напасті.

Вечоріло. Егерту, як і раніше, неприємними були сутінки, але думка про близьке блаженство допомогла йому перебороти себе. Покоївку, як заведено, було підкуплено. Дилія, чию красу прикривав лише ажурний пеньюар, зустріла Солля із широко розплющеними очима.

— Небо, а маневри?!

Утім, її подив відразу змінила посмішка, прихильна й жадібна водночас: красуня була влещена. Це ж яким треба бути лицарем, щоб тайкома залишити військовий табір заради зустрічі з коханою!

Покоївка принесла на таці вино й вазочку з фруктами, прикрашену павиним пером — знаком палкого кохання. Дилія, задоволена, розляглася на ліжку, наче сита кішка.

— О Соллю… Я вже готова була кепсько подумати про вас, — вона тонко посміхнулася. — Ваші дуелі переважили ваше кохання… Я ревнувала до дуелей, Соллю! — Капітанша трусонула головою, щоб темні кучері розсипалися якомога мальовничіше. — Якщо ви й дійсно убили когось — хіба це привід, щоб залишати Дилію так надовго?!

Намагаючись не дивитися в темний куток спальні, Егерт промурмотів якийсь солодкий комплімент. Дилія муркнула й вела далі, вплітаючи в голос оксамитові нотки:

— А тепер… Ваш вчинок, далебі, дає мені право пробачити вас. Я знаю, що для гуарда маневри… Ви пожертвували своєю улюбленою іграшкою — і отримаєте нагороду. — Напіврозтуливши уста, Дилія подалася вперед, і Егерт відчув густий трояндовий запах. — Гідну нагороду…

Він перевів подих, ніжні пальчики вже боролися із застібками мундира.

— Нехай мій чоловік спить у наметі й годує комарів. Так, Егерте? У нас цілісінька ніч… І завтра… і післязавтра… Так, Егерте? Цей шрам, він прикрашає тебе… Нехай це буде наш найкращий час…

Вона допомогла йому роздягнутися — точніше, це він допоміг їй роздягнути себе. Прошмигнувши в ліжко, Егерт відчув, як палає її гладке, наче атласне, тіло. Провівши вниз долонями по пружних боках, він здригнувся: руки наткнулися на тепле, розігріте гарячою кров’ю красуні залізо.

Дилія дзвінко розреготалася.

— Це пояс вірності! Подаруночок твого капітана, Егерте!

Він не встиг отямитися, як, випручавшись, вона дістала з-під подушки маленький сталевий ключ.

На кілька приємних хвилин Солль забув свої негаразди й реготав від душі, слухаючи розповідь про народження чарівного ключика «з мильної піни». Перед походом капітан забажав помитися в лазні. Дилія зі зворушливою турботою взялася йому допомогти й, коли ревнивець млів під струменями теплої води й пестощами ніжних долоньок, примудрилась заволодіти ключем, що висів на капітановій шиї, і відтиснути його на шматку мила. Капітан вирушив на маневри чистим і задоволеним…