Розділ сімнадцятий, який оповідає про те, що люди гинуть за метал

– А що, до революції мода, по-твоєму, жодного разу не мінялась? – розлютилася майбутня історичка. – І туфлі в 1880-му носили інші – не з круглими носами, а з витягнутими!

– А у мене ще ось що є, – занервувалася Дарина.

Вона догідливо розгорнула нову ганчірку, і перед Марійкою з’явився чорний балахон.

– Костюм черниці. І до нього ще шапочка! – похвалилася Землепотрясна. – Чи черниці теж за модою стежили?

– Черниці не стежили, – спохмурніла Марійка ще більше. – Тільки як черниця до художника прийде? Я все продумала! Я думала, що одна з нас прийде замовляти свій портрет, а друга принесе капелюшкову картонку від модистки. Картонка ж є… А Васнецов жив у Києві з дружиною, вона могла замовити капелюшок.

– Черниця з капелюшковою картонкою здається мені непереконливою! – занепокоїлася Дарина.

– Багата замовниця без турнюра – теж! – відрізала Марійка. – А тим більше без капелюшка. Без капелюшків тоді ходили тільки повії!

– Є шалик, – виправдалася добувачка, вивуджуючи з пакета чорну шаль із нитяних мережив. – Він із твоєю сукнею на манекені висів… І взагалі, – розсердилася вона, – іншого жіночого одягу в музеї однаково не було! Тільки попівські ряси та чоловічі костюми. Врешті-решт, можемо нікуди й не йти. Не дуже треба!

– Гаразд…

Марійка гордовито надула щоки. Демонстративно витягнувши шнурок із кросівки, повісила на нього священний ключ від булгаковського будинку, а шнур – на шию. Потім відійшла від Дарини на два кроки і, похмуро оглянувши землепотрясну подругу з голови до п’ят, прорекла з незаперечним професорським виглядом:

– Затям! А краще – запиши. Не говори «хріново» – говори «кепсько». Не говори «прикол» – говори «пасаж». Не говори «типу» – говори «ніби», «на кшталт» або «чисто як у нього». І ні в якому разі не говори «вау» і «землепотрясно» – тільки «Господи, прости нас грішних!».

– А якщо «вау» в хорошому сенсі? – серйозно уточнила Чуб.

– Тоді: «Господи, спасибі тобі!»

– О’кей.

– Не «о’кей», а «цілком з вами згодна».

– Ясно, – нетерпляче закивала згодна. – А в проміжках що говорити?

– Скажи Віктору Михайловичу Васнецову, – почала придумувати на ходу студентка історичного, що ти з жіночого Флорівського монастиря на Подолі.

– Черниця?

– Ні, краще послушниця.

– А яка різниця?