TextBook у якому Дарина Чуб викликає дух Віктора Васнецова
…меморіальну дошку на вулиці Володимирській, 28, як довів краєзнавець М. Кальницький, встановлено помилково.
Л. Федорова. «Володимирська вулиця»
Тримаючи ключ у руках, Дарина зійшла на останній поверх.
«Здрастуйте, високоповажний Вікторе Михайловичу…
Прийшла благати вашого благословення і заступництва…
Мрія у мене… Змалку малюю… На вас сподіваюся… Вік би за вас Бога молила… А то сука стара, прости Господи, мати настоятелька самореалізуватися не дає! – сумно прорепетирувала вона про себе. – Тьху! Нічого не вийде. Яка я в біса послушниця?! Це Марійка – черничка. А я – корова! Влізла б у нормальне плаття, не довелося б зараз…»
Дарина, хоч якою бідовою вона була, страшенно боялася нині, розуміючи, що неодмінно завалить іспит зі старосвітського звертання, щойно запитання Віктора Михайловича Васнецова плигне за межі двох десятків зазубрених нею фраз.
«Не говорити «дівчина», говорити «отроковиця». Не говорити «раніше», говорити «колись». І «прикол» замість «пасаж» теж не говорити, тому що послушниці не годиться говорити «конфуз» і «неподобство». Господи, помилуй! Насправді! Будь ласка!»
Чуб «насправді» перехрестилась і, шумно зітхнувши тричі підряд, нечутно вставила ключ в один із замків, відразу наразившись на вхід до «екзаменаційної аудиторії», відчувши, як ключ легко обертається навколо своєї осі, а двері без скрипу подаються назад.
Дарина відчинила їх, маючи намір тут же причинити й натиснути на дзвінок, але стулка сама поїхала всередину. За нею лежав широкий і темний коридор. З дверного отвору віддалік падало косим килимком яскраве світло, і долинало безліч жвавих голосів. На Дарину повіяло таким знайомим і рідним запахом багатолюдного свята.
«Здається, – знову запнулася вона, – моя послушниця буде зовсім недоречною. У кращому разі, він скаже мені прийти в інший день. А сьогодні, мовляв, ніяк неможливо. Тоді на коліна. Не прогнівайтеся! Я більше не насмілюся!»
Пригинаючись і витягуючи шию у бік щебетливого світла, послушниця зробила кілька несміливих кроків. І втягла голову в плечі, почувши, як зі святкового шуму викристалізувалися два чоловічі голоси. «Килимок» забруднився їх тінями.
– Балаган це, причому найнижчого штибу. Хто він такий? Колишній телеграфіст зі станції Попельня! – мовив один.
– Не скажіть, – заперечив інший.
І перш ніж Дарина встигла усвідомити безповоротність такого вчинку, вона прошмигнула в темну кімнату навпроти, підкоряючись лише інстинкту самозбереження, що розрахував за неї: трьох зайвих секунд на те, щоб ретируватися назад за двері – у неї просто немає!
– Цей пан Самбор – прецікава особа. Кращий контактер із потойбічними силами! А медіумізм і медіумічна енергія є науковим фактом.
Голос другого наближався. Чуб істерично прорисила очима просторий салон, заставлений канапами, кріслами та ногатими підставками для квітів, і кинулася під стіл, накритий оксамитовою скатертиною з бахромою, що звішувалася до самої підлоги, Встигла ледве-ледве: майже тієї ж секунди в кімнаті спалахнуло електричне світло.
– Не можете ж ви, справді, заперечувати такого явища, як електрика? – вів далі другий, гарячкуючи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцятий, у якому Дарина Чуб викликає дух Віктора Васнецова“ на сторінці 1. Приємного читання.