Розділ сімнадцятий, який оповідає про те, що люди гинуть за метал

– Ну так чого розсівся? Швидше!

Чорт блимнув у неї перед очима. Катя нервово зморгнула і оскалилася, аби розкричатися ще сильніше, але той, що блимнув, старанно і квапливо залопотав:

– Ваша Малійка у веші, моя Яшна пані. І ш нею длу-га – не ваша!

– Чуб? Отже, менти не доїхали? – зніяковіла пані.

– Панове менти навклуг веші Києвич. Шдуть, коли Києвичі вийдуть іш веші. Накашете лятувати їх обох? – уточнив він похнюплено.

– Я не зрозуміла? А чому вони їх відразу не взяли?

– О, моя Яшна пані…

Чорт почав поспішно шепелявити довге й погано зрозуміле: про недоступне для «сліпих» «вічне жавшди», перемішане з повторюваним «не мушять допомагати їм», «вони не мушять жнати», «інакше…»

Тоді як Катя, кривлячись, боляче терла праву скроню, вдавлюючи в нього власне здорове резюме:

«Марійка не встигла втекти, а Дарина встигла – через дах. Поки Марійка і Дарина сидять у вежі Києвиць, їм нічого не загрожує. Поки Марійка з Дариною, перша не рятуватиметься без другої.

А Марійка і Дарина – це вже занадто…»

– Усе, закрили тему, – незадоволено буркнула вона, вмикаючи мотор.

– Не шумуйте, моя Яшна пані, – зацокотів шоколадний Чорт. – Шама доля на нашім бочі! Нехай вони шидять там, поки ви не штанете іштинною…

– Без тебе розберуся, – відрізала Дображанська. І її «вольво» зірвалося з місця.

Приблизно через півгодини, відвідавши кілька базарів і одну книгарню, Катя стала щасливою власницею пишного парика у вигляді сотні блондинистих кісок, пари шовкових рукавичок, уживаного і безпартійного мобільного, телефонного довідника Києва і проясненого окремо телефону злощасного Лисого, що мешкає у вежі Києвиць на доступному для «сліпих» метражі.

Ще п’ятнадцять хвилин Катерина Дображанська, убезпечивши пальці шовком, зі злорадним задоволенням заповнювала розділ «Особисті номери». Номером лисого, що отримав ім’я «ZRADNYK». Номером людини, що розписалася ножем на її передпліччі, охрещеної «SVOLOTA-ТAТО». Номером телефону, що височіє на столі охоронця Київського музею російського мистецтва, без всяких досліджень названого просто «MYZEI». І ще десятком цифр ресторанів, перукарських та інших закладів, де Катя ніколи не бувала, але нерідко бувала інша панночка з колишнього життя Каті.

Панночка ця носила те ж прізвище, що і її «SVOLOTA-TATO», могла дати фору навіть відчайдушній Дарині Чуб, дуже до речі вчилася (неповний рік) у театральному університеті і колись за допомогою хронічних анонімних дзвінків переконала свого розведеного тата: ця сука Катя Дображанська спить із ним тільки заради підписання концептуального бізнес-папірця, і робить вона це не лише з ним.

І хоча наклеп цей був брехнею від першої до останньої літери, зшитих між собою аршинними білими стібками, виправдатися Каті так і не вдалося, не зважаючи на те, що за всю історію їхніх стосунків Катерина не виканючувала у коханця ніяких підписів, канючити їх не збиралась і всі до одної «ночі зрад» проводила виключно з ним.

Він не повірив їй.

І не повірив у провину своєї малолітньої зірвиголови.