Розділ сімнадцятий, який оповідає про те, що люди гинуть за метал

– Прахова немає, – відчужено сказала Марійка, – я всі брелоки проглянула. Є тільки Трьохсвятительська, 10, де жив Врубель.

– Який портрет Каті малював? – уточнила Дарина. – Гаразд, – змилувалася вона. – Врубель так Врубель! – Здається, афера захоплювала її сама по собі, безвідносно до її результату.

– Ні, – не то захоплено, не то благально сказала Марійка своєму ключу. – Це неможливо. Це було б занадто добре. Так не буває! Не вийде.

– А не вийде, так хоч приколемося! Ти краще подивися, що я знайшла! У музеї «Однієї вулиці» взяла! На нашому чортовому узвозі.

– На нашому Андріївському? – студентка нарешті відірвала погляд від ключа й недовірливо втупилася в Землепотрясну Дарину.

Марійку здивувало не стільки те, що Чуб уже благополучно присвоїла собі 750 метрів Андріївського узвозу, скільки вбивчий факт: служителі шанованого музею віддали дорогоцінні експонати сумнівній дівчині в платті з національного прапора!

– І тобі ось так їх дали?!

– Не так, а під заставу. Спасибі, Катя нам гроші залишила… Я сказала, що мені потрібне натуральне ретро для кліпу співачки Віки. – Чуб безцеремонно витрусила пакети.

– І тобі повірили? – не повірила Марійка.

– А чому ні? – стенула плечима Чуб. – Я ж раніше працювала в неї директором. Ми в цьому музеї їй фотосесію знімали.

– Директором? Ти ж сама співачка?

– І директор, і співачка, на всі руки я майстриня, – хвацько проспівала Дарина Чуб. – Ой, ким я тільки не працювала!

І у Віки, і журналісткою в газеті, і… Гаразд, краще тобі й не знати. Міряй, ну ж бо! – Вона урочисто струснула довгою сукнею з чорного злежаного шовку. – Це тобі, я в нього не влізу. А ось іще і черевички до нього. Прикольні, правда?

Марійка заціпеніло витріщилася на сукню й поворушила обімлілими губами.

– Але воно не підходить, – трагічно заявила вона.

– Це чому? – здивувалася Чуб.

– Воно без турнюра!

– Без чьо?

– Турнюр – це така велика дупа! – як могла, пояснила їй та. – Тканина збиралася в складки, і ззаду було підвищення. А цю сукню носили на початку століття.

– Але мені сказали: воно дореволюційне! – захистила своє придбання Чуб.