Розділ восьмий, у якому Марійка безуспішно намагається порахувати київські Лисі Гори

у якому Марійка безуспішно намагається порахувати київські Лисі Гори

У Франції головним місцем чаклунських зборищ уважався Puy de Dоme. У Німеччині – Блоксберґ, Хорсельберґ, Бехтельсберґ і багато інших гір. У Швеції – Блакулла. В Іспанії – ланди Бараона та піски під Севільєю. В Італії – знамените урочище – біля Беневентського горішника (Noce di Benevento), гора Патерно біля Болоньї, гора Спінато біля Мірандоли. У Литві – гора Шатрія, в польських Карпатах – Бабина Гора. У Росії – Лиса Гора поблизу Києва.

О. Амфітеатров. «Диявол»

Катя швидко зблідла, безглуздо витріщивши очі.

Марійка завмерла із завислою над котячою спиною рукою.

Рот Дарини витягувався довгим «О».

– Дур-р-р-рки!!! – розкотисто прошипів Бегемот із шафи. – Ні чор-р-р-р-р-та не знають і лізуть до чор-р-р-рта в пащу!

– Не звертайте уваги, – по-світському промурчала Беладонна. – Він визнавав тільки Килину.

– А-а-о-о… – невиразно простогнала Катя і, ривком затуливши долонями вуха, кинулася в кімнату.

Беладонна відскочила, рятуючись од невидючих ніг Катиних, і здивовано подивилась їй услід довгим незворушним поглядом. Руда Ізида Пуфик навіть не обернулася – тільки незадоволено і вимогливо вдарила Марійку м’якою лапкою по застиглій у повітрі долоньці: «Ну, гладь, чого зупинилася?»

– Землепотрясно, – ошаліла від здивування Чуб… – Балакучі кішки. Оце фінт!

– А ви справді говорите? – приголомшено промимрила Марійка. – Чи це ми вас розуміємо?

Беладонна повчально поглянула на неї: «А чи не софістика це, дитинко?» – і рушила в кімнату, запрошуючи їх за собою.

– Заждіть, – перелякано скрикнула Марійка. – А можна вас попросити, – зашепотіла вона, нервуючись і вибачаючись очима, – щоб ви трохи помовчали? Ви бачите, жінці дуже-дуже зле.

– Як собі хочете, – з гідністю відповіла Беладонна.

– Вони пр-р-р-р-ростолюдинки. Вони нам не указ! – заричав Бегемот.

– Вони – люди. І їх троє, – вагомо заперечила біла кішка й пірнула під золотий плюш.

Кіт безпардонно пирхнув і, пролетівши чорним вихорем просто у них над головами, помчав кудись за ріг коридора, ковзаючи кігтями на паркеті.

Кімната виявилась абсолютно круглою, одягненою в кільце книжкових шаф, що йшли до стелі і розступилися тільки для того, щоб дати місце дверям, – вхідним і балконним, які розташувалися просто навпроти, і ще величезному й безмовному каміну. Широку камінну полицю підтримували головами три двометрові чорномармурові кішки: одна – ліворуч і дві – праворуч.