Розділ тринадцятий, у якому збувається пророцтво брюнета

– Чому в них? – вимогливо спитав Мир. – І чого вони, власне, домагаються? Має ж у них бути якась мета? Чи хоч би маніакальна ідея?

– Або вони справді шукають скарб гетьмана, – з сумнівом повторила Даринине припущення Марійка. – Або… Ні, точно! – Вона мимохіть подалася вперед, виблискуючи осяяними очима. – Я зрозуміла! Вони поклоняються змієві, якого ототожнюють із сатаною! Адже за легендою, лаз змія йде прямісінько в пекло! І за Біблією, змій – сатана!

– Що так, то так, – погодився з нею Мир. – Скарб зазвичай прагнуть шукати тихо. Навіть якби й вбили кого, не стали б цей цирк у церквах влаштовувати. Вони божевільні. Тільки божевільні поклонятимуться комусь так, аби про це говорило все місто. Але це не має значення… Якщо все, що ти кажеш, – правда, сьогодні вночі вони знову прийдуть сюди. І я спіймаю їх. Я їх просто…

– Ні! – нестямно скрикнула Марійка, зразу пригадавши, чим закінчилося таке саме героїчне поривання для її батька. – Не треба! Благаю! Тільки не це!

– Марійко! – долинуло звідкись. – Марійка?!

– Дарино, я тут! – голосно озвалася Ковальова.

Пролунав відчайдушний тупіт черевиків, крик:

– Біжу!!! – І з-за рогу, розмахуючи над головою пакетом із кока-колою, влетіла Землепотрясна Дарина Чуб.

– Руки геть від неї! Ану, розійдися, гади! – заволала вона і, пізнавши Мира, з ходу кинулася на нього, дубасячи супротивника пляшкою по плечах і голові.

Мир невдало відскочив, улипнувши потилицею в трубу.

– Ні-і! – завищала Марійка, відтягуючи свою запізнілу захисницю за топ. – Це не він!

Топ луснув по шву. Чуб хутко піймала його, прикриваючи груди. І, впустивши пакет, незграбно наступила черевиком на руку Смугастого, що давно не подавав ознак життя.

Смугастий завив. Олег, вирішивши реабілітуватися в очах Мира, кинувся до Дарини, що застопорилася.

– Стій, – просипів Мир. – Стій, кому сказав! – і осікся, позаяк Олег уже отримав чудовий і переконливий удар коліном у пах.

– Де ж ти раніше була! – щиро образилася Марійка. – Мене тут… – Вона спохмурніла, не договоривши. Образа всередині скрутилася в тугий вузол, що стягнув їй горло: Дарина кинула її заради дрібниці! Заради випадковості, що відвернула її увагу. Яка вона після цього подруга?

– Та заблудилася! Блукала, блукала… – жалібно виправдовувалася Землепотрясна.

– Я ж усе хрестами позначила!

– А звідки я знала, що це твої хрести? – резонно зауважила Дарина. – Ти взагалі як? – Вона подивилася на Мира з неприхованою підозрою.

Дарина не любила гарних чоловіків з принципу. Але зблизька пика Мира виявилася ще більш безпринципною, ніж на екрані!

– Не вірю я йому. І в алібі його не вірю! – безцеремонно проголосила вона.