Розділ 9 ПРИСУД СИНЕДРІОНУ

— Не будьте такими впевненими, — мовив Евагор. — Я бачу тут зовсім інше. Надзвичайно сильне переживання матері за свою дочку. Матері, яка хоче відправити її додому, аби врятувати їй життя, яка не хоче підставляти її під удар Дому, який цілком може розправитися з нею і тут.

Жінка, що виступала, після репліки головуючого міцно стисла краї трибуни і різко сказала:

— Вона не витримати може і таки свої природні інстинкти не втримати. Якщо ж зможе, то їй дуже небагато залишилося, і нам хотілося би, щоб вона на батьківщині померла. Там у неї більше шансів буде, там є спеціалісти і більш сприятливий клімат.

— Ваші аргументи видаються нам слабкими. Адатах є вампіркою і, відповідно до законів її роду, вона вже є повнолітньою і здатна сама приймати рішення. Навіть якби на території Академії був вампірський Дім, — дехто з присутніх не втримав посмішку, — то й він не зміг би і не став би порушувати древні кодекси і якось впливати на її вибір. Ми теж не бачимо підстав на нього впливати, доки вона не становить небезпеки для наших учнів. А такої загрози немає, як стверджують наші цілителі, одні з кращих в Ері. Вона надто слабка для цього і невдовзі мирно відійде. Умови у нас також одні з кращих. Нам необхідно докладати зусиль для боротьби зі справжніми вампірами, діяльність яких в Академії нині мало у кого викликає сумнів, а не висилати цілком невинне створіння. Це одноголосне і остаточне рішення Президії, тому можете сідати.

Марія Тарту гордо підняла голову і швидко та рішуче покинула залу засідань. Проте на її обличчі можна було помітити ледь стримуваний відбиток страждання.

— Тепер ми маємо перейти до найскладнішого питання. Це діяльність так званого Ордену Ворона, таємної спілки темних магів і чаклунів, що почали проявляти свою активність в Академії. Завдяки майстру Аеру Торосу нами було схоплено й допитано кількох рядових представників, з чого ми дійшли висновку, що Орден має безпосередній стосунок не просто до темних, а до чорних чарів, з якими потрібно нещадно боротися у стінах Академії. До рук Ордену ми відносимо смерть нашої молодої викладачки, майстрині Орії де Еветадор, і двох учнів, тяжкі хвороби і поранення ще кількох, ряд зникнень, у тому числі учениці-еолійки, а також ту страшну небезпеку, що нависла нині над Академією у зв’язку з проникненням у її стіни невідомої істоти, яку ми умовно називаємо Звір.

По залу прокотився тривожний гул. Багато хто про це чув, але сьогодні вперше про це було сказано відкрито.

— Немає сенсу далі замовчувати цей факт. І необхідно негайно приймати дії стосовно цієї небезпечної організації. Завдяки допомозі еолів та деяких інших осіб, — Аделіна знову не втримала посмішку, — ми змогли вийти на слід Ордену. Сьогодні ми повинні заслухати кількох викладачів. Прошу на трибуну майстриню Симоніду Садіатт.

— Отримаєш по заслугах, зраднице. Цікаво, на що вона сподівалася? Що ми мовчатимемо?

— Ні, Аделіно, сподівалася, що ми не наважимось почати війну, яка буде означати для нас кінець.

— Невже все так погано?

— Побачимо.

Симоніда Садіатт зі спокійним і ледь усміхненим обличчям неспішно піднялася на трибуну. Вона зробила паузу і розклала перед собою якийсь аркуш паперу.

У цю мить відкрилися головні двері і до зали вбіг розпатланий служник. Майстриня Садіатт широко усміхнулася. Служник, з пораненої щоки якого стікала кров, пробіг прямо до голови Президії і щось йому прошепотів. Гранд-майстер рвучко підвівся на ноги і вигукнув:

— Засідання припиняється. Звір прорвався в основну частину Академії, в учнівську частину! Щойно було зруйновано кілька коридорів і приміщень на третьому поверсі, поряд з вітальнею чарівників. Є багато постраждалих. Усім викладачам негайно повернутися до своїх відділень та подбати про безпеку учнів. У сутички зі Звіром навіть не намагатися вступати. Нам необхідні живі маги.

Зала швидко спорожніла. Хтось біг стрімголов, хтось просто поспішав, а хтось, як майстриня Садіатт, йшов неспішно. Кілька осіб залишилося у залі. Серед них і майстер Евагор Елітіс. Він підійшов до трибуни й подивився на аркуш, що полишила Симоніда. Там було зображення чорного ворона. Майстер дістав з кишені мантії невеликий інкрустований кинджал і міцно встромив його в дерево трибуни, прямо в середину намальованого ворона, після чого теж полишив залу. На рукоятці кинджала був вирізьблений срібний сокіл.