Розділ 9 ПРИСУД СИНЕДРІОНУ

Потім з усіма попрощався і вийшов з зали. Одразу за ним непомітно зникла й Ірене.

Випав перший сніг. Саме в той день, коли відбувалися збори Синедріону.

Палата Синедріону була значно більшою за зал Клану Сокола, адже це чи не найпросторіше приміщення в Академії. Утім воно завжди холодне і порожне, врочистість і величність його високих сірих стін зовсім не святкова. Кілька десятків людей у цьому велетенському залі, розрахованому на сотні, слухали промовця. Гранд-майстер лорд Планкетт говорив тихо, але його слова проникали глибоко у свідомість. Він уже майже втратив зір, та, здавалося, міг бачити все, що знаходилося у серцях присутніх.

— Великі проблеми насуваються на Академію. І невідомо, чи Великий Будівничий передбачав таке, невідомо, чи зможемо ми встояти перед ними. За останні століття нічого подібного у нас не траплялося, а про Темні Часи нам мало відомо.

По залу прокотилося перешіптування. Майстер змовк, кинувши на присутніх холодний погляд, і всі притихли, хоч серед них були маги ще старіші, ніж предстоятель Синедріону.

— Сьогодні ми маємо розглянути ряд невідкладних справ: визначитися стосовно магістерки Ірене Урегус, обговорити складну ситуацію з Адатах ніа Тіамах, призначити дату учнівського балу, розібратися щодо так званого Ордену Ворона, а також прийняти добровільну заяву на звільнення зі складу Президії Синедріону гранд-майстра Георгіса Елітіса.

При останніх словах майстер Евагор схилив голову, а Ірене Урегус, що стояла за невисокою, суто умовною загорожею для підсудних на хвилину заплющила очі. Вона вже знала, що це сталося, та все одно їй не хотілося вірити, що остання надія на її виправдання зникає.

Першою справою одноголосно змістили гранд-майстра Георгіса, який, ввічливо вклонившись, зі спокійним і навіть задоволеним виглядом покинув засідання, зіславшись на нагальну зустріч з послами Арніону. На його місце призначили майстра Йона Ауста Мейсона.

— Ну все, Іра приречена, — пробурмотіла майстриня Лікофрон на вухо Евагору Елітісу. — Він давно має на неї зуб. Та й всі інші в Президії.

— Не всі. Але, на жаль, більшість… Доведеться діяти за запасним планом.

— Так.

Усім довелося змовкнути, бо гранд-майстер перестав копирсатися у своїх паперах і підвів голову.

— Ірене Урегус, магістерко алхімії та чародійства, прошу піднятися.

Ірене й так стояла, але при цих словах здригнулася і схилила голову.

— Ви звинувачуєтесь у завданні душевної шкоди учениці першого курсу відділення алхімії на ім’я, — гранд-майстер знову глянув у свої папери; невідомо, як він міг там щось бачити, враховуючи його зір, — Ембла Ньєрдссон фон Ґульдскір, а також у причетності до зникнення інших двох учнів, один з яких був знайдений у душевно-мертвому стані, як це кваліфікували наші лікарі, а інша розшукується до сьогодні. Що ви можете сказати на свій захист?

Ірене промовчала.

— Ви визнаєте свою вину?

— Так, — несподівано різко відповіла Ірене.

Залою прокотився здивований шум, викладачі вражено дивилися на молоду магістерку. Вони не пам’ятали, щоб хтось у цьому залі визнавав за собою хоч найменшу вину, яким би негідником і злочинцем він насправді не був.

Схоже, що здивований був навіть голова Президії. Якийсь час він пильно дивився на Ірене поверх скелець своїх окулярів. Його вираз обличчя, як завжди, ні про що не говорив. Майже всі інші члени Президії дивилися на Ірене з повагою.