Розділ 9 ПРИСУД СИНЕДРІОНУ

— Я б і на п’ятдесят років відправилася в Тридонус, аби тільки не це… навіть страшно вимовляти.

— Вірогідно, у Ірене є причини боятися Тридонуса.

— Ну, знаєте… Краще вже смерть, аніж це. Якщо вирок виконають, то вона ж стане… взагалі незрозуміло ким.

— Вона залишиться людиною, — м’яко відказав Евагор.

— Так, але ж без чар! Навіть без природного захисту! Вона буде нездатна захистися від будь-кого і будь-чого! Нездатна ні до якої діяльності… Це ж страшно.

Евагор задумливо і хмуро мовчав.

— Досить вже, — нарешті сердито буркнув голова Синедріону. — Необхідно переходити до наступних нагальних справ. — Всі змовкли, і він продовжив: — Дату учнівського балу, включно з фіналом турніру з Гри та конкурсом краси, пропонується призначити на 20й день зими, тобто через два тижні, у неділю. Є заперечення? Приймається одноголосно. Тепер розглянемо ситуацію з Адатах ніа Тіамах. Прошу надати слово Марії Урсулі Тарту.

На невелику трибуну перед президією вийшла висока й струнка жінка, ще молода, але вже з сивим волоссям і вкрай стомленим обличчям.

— Ада — це прийомна донька наша з Діором Тарту. У віці п’яти років, вже після нашого в Академію у якості послів Межиріччя прибуття, вона не зовсім людиною виявилася… Прямо кажучи, вона від народження вампіркою була.

— Як заливає, — іронічно відмітила Аделіна. — Ріднесенька ж її дочка. За милю ж видно, що їхня сімейка вся така, представники одного з найдревніших Домів, а нині мало не очільники нашого академічного Дому Ніах.

— Якийсь час ми це приховувати намагалися, на якесь вирішення проблеми сподіваючись.

— Сподіваючись, що вона таки стане повноцінною вампіркою, — знову усміхнулася Аделіна, та, помітивши короткий погляд у свій бік Марії Тарту, вмить набрала серйозного вигляду.

— Проте, наші надії марними виявилися. Нині Ада намагається зі своєю природою боротися, але безуспішно. Ми просимо Синедріон своєю владою скористатися і Аду на батьківщину відіслати, оскільки в Академії її залишати небезпечно для учнів може бути.

— Ви просите про це Синедріон, оскільки вона не бажає сама відправитися додому? — прохолодно спитав гранд-майстер.

— Так. Їй сім років, і хоч, до законів Межиріччя відповідно, ми право приймати рішення за неї маємо, але чари, її природою обумовлені, нам мати хоч якийсь вплив на неї не дозволяють.

— Наскільки мене проінформували наші цілителі, Адатах нині перебуває у нашому шпиталі. Вона відмовилася бути вампіром, хоч це прирікає її на нестерпні муки і швидку смерть. Це так?

— Так, — ледь чутно й опустивши погляд, промовила Марія Тарту.

— Якщо так, то яку, цікаво знати, небезпеку вона становить для наших учнів?

Аделіна знову усміхнулася і промовила:

— Класно він їх. А то вже зовсім знахабніли. Небезпеку вона становить для Дому, бо її вчинок може спокусити слабких і романтичних вампірят. Тому вони і хочуть відправити її у своє лігво, де її швидко «виправлять», або й просто уб’ють.