Розділ 9 ПРИСУД СИНЕДРІОНУ

Евагор кивнув, і вони вийшли з кімнати. За кілька хвилин вже стояли у коридорі з навчальними класами відділення алхіміків перед масивними дверима, інкрустованими дорогоцінним камінням, що значно відрізнялися від інших.

— Мейсон щоразу лопає зі злості, коли тут проходити, — усміхнулася Ірене. Вона намагалася жартувати, але її жарти останнім часом були холодними і невеселими.

— Так, він може стати хоч головою Синедріону, але в ці двері зайти не зможе. І розуміє, що хоч і очолює формально наше відділення, але справжній голова сидів тут, за цими дверима.

— Прикро, що майстер Стесагор пішов від нас… Так невчасно… Мені так не вистачає зараз його підтримки, — ледь чутно промовила Ірене.

Евагор не знайшов, що сказати, і поклав долоню у центр кола на дверях. Каміння перелилося різними барвами, немов по ньому пройшов промінь світла, і двері безшумно відчинилися.

— Ви впевнені, що я можу зайти з вами? — спитала Ірене.

— Я вже сто разів тобі казав — так! — роздратовано буркнув Евагор і зайшов у кімнату першим.

Ірене обережно ступила за ним. Одразу по цьому двері за ними так само безшумно зачинилися.

Кімната не була великою. Вона мала форму квадрата. Стіни й підлога вкриті мармуром, різними відтінками і кольорами, що утворювали загадковий геометричний малюнок. Склепінчаста стеля продовжувала цей малюнок, у результаті чого кімната була схожа на одну цілісну картину, чи, швидше, якусь схему. У центрі на підвищенні стояв великий мармуровий стіл та стілець.

Ірене зіщулилася і пробурмотіла:

— Тут так холодно. Схоже на гробницю.

— Так і має бути. Кімната сумує за майстром.

Ірене стривожено озирнулася по сторонах, глянула на заглибини в стінах, які вписувалися у загальний візерунок і містили полиці з книгами та звичними алхімічними препаратами. Принаймні зовні це були звичні пляшечки і камінчики. Насправді Ірене знала, що тут знаходяться такі речі, яких більше немає ніде в Академії. А може й у всій Ері.

Евагор підійшов до столу і сів за нього. Ірене, що стояла коло стіни, швидко обернулася і стала біля столу, напроти Евагора, на великій мармуровій плиті, що ледь помітно піднялася, коли Евагор сів.

Евагор усміхнувся і промовив:

— Це зайве…

— Ні, — рішуче сказала Ірене. — Ми маємо берегти традиції Клану, майстре.

Евагор посерйознішав і подивився на стіл. Там лежав лише один аркуш паперу. Він підняв його і прочитав:

— «Уста блакитні і зелені твої очі…»

Здивовано він перевів погляд на Ірене. Та теж була здивована.