Розділ 9 ПРИСУД СИНЕДРІОНУ

Евагор та Ірене зайшли у нього, пройшли коротким коридором і вийшли у невелику залу у темно-синіх тонах.

Приміщення було врочисто прикрашене: оксамитові важкі гардини, обрамлені тонким мереживом, безліч свічок, що відбивалися у скляних поверхнях шаф, столів та в мармуровій, а, можливо, теж скляній підлозі. Зал здавався значно більшим, ніж він був насправді.

На одній зі стін було висічено кам’яного орла, перед яким на підвищенні знаходився великий стіл. Евагор піднявся і сів за нього, привітавшись із присутніми. Ірене непомітно сіла за один з ряду столиків, що розташовувалися напівколом навколо столу голови Клану.

— У ці скорботні для нашого дому дні ми повинні як ніколи бути пильними і берегти нашу єдність… — розпочав Евагор свою першу промову у якості голови Клану.

Присутні уважно слухали. Це було шестеро чоловіків і жінок: магістерка Ірене Урегус, майстриня Аделіна Лікофрон, викладач живопису майстер Фтій Фраорт, ще двоє магістрів — старенький дідусь і молода жінка — та магістрантка з відділення алхімії. Одне місце було порожнє.

— У нас обмаль часу, тому одразу перейдемо до справ, що вимагають вирішення, — завершив коротку промову Евагор, сів і продовжив вже менш офіційним тоном: — Спершу повинен представити вам нового члена основного складу клану. Це Хілея Ехем, магістрантка третього року навчання.

Молода і надзвичайно красива дівчина піднялася. Вона була блідою й помітно хвилювалася.

— Хілея входила до учнівської частини клану з часу її приїзду в Академію, а на третьому курсі вже увійшла до старшої частини. Незважаючи на те, що дівчина, вступивши в Академію у семирічному віці, нині має лише п’ятнадцять років, майстер Стесагор особисто затвердив її кандидатуру після зради майстрині Симоніди Садіатт, що перейшла до Ордену Ворона. Мушу сказати, що я був незгоден через її вік, проте майстер навів приклади з історії Клану, коли до основної частини приймалися і молодші. Зокрема, сам майстер Стесагор був прийнятий до основного складу у віці дванадцяти років. Сідай, Хілеє. Одне місце сьогодні порожнє. Майстер Стесагор передчував свій відхід, і місце у Клані після його смерті, за його вказівкою, мала зайняти Оріона Стесагор. — Голос Евагора на мить затремтів. — Нині дівчина перебуває у вкрай важкому стані у шпиталі. До своєї… хвороби вона категорично відмовлялася увійти до складу Клану. Майстер Стесагор поважав її вибір і заповів нам також поважати його. Проте він наказав нікого не приймати, доки не стане відоме рішення Оріони. Або доки вона не помре… Наступні ж місця, які будуть звільнятись, — дехто зиркнув у бік Ірене, але вона лише сильніше схилила голову над своїми паперами, — слід заповнювати згідно того списку ієрархії Клану, який був затверджений майстром незадовго до смерті.

Майстер Евагор переглянув папери, що лежали у нього на столі.

— Сьогодні ми маємо ще розглянути справу Ірене Урегус, а також провести ознайомчу зустріч для новоприйнятих членів учнівської частини Клану. Дуже добре, що їхню посвяту встиг здійснити сам майстер Стесагор. Невідомо, чи матимемо ми ще колись такого голову. По питанню Ірене Уресус я не бачу потреби щось розглядати, оскільки його вирішення знаходиться не в нашій компетенції. Безперечно, ми повинні всіма силами підтримати і захистити члена нашого Клану, що потрапив у неприємності. Якщо ми втратимо її, то наш Клан дуже ослабне, ми матимемо лише двох магів рівня майстра, та й то не надто талановитих, будемо відвертими. — При цих словах майстриня Аделіна Лікофрон почервоніла.

Голова Клану змовк і став щось енергійно шукати серед паперів на своєму столі. Через якийсь час він проказав, не припиняючи свого заняття:

— На жаль, один з наших щойноприйнятих членів Клану сьогодні не зможе бути присутнім на врочистому введенні учнів до зали засідань. Як вам відомо, минулого тижня він став жертвою нападу молодого вампіра.

По залу прокотився тривожний шум. Майстер посилив свій голос:

— Проте, це не була спланована акція, і ми вже отримали офіційне вибачення від Дому Ніах.

Присутні в залі немов полегшено зітхнули, без жодного звуку атмосфера стала зовсім іншою. Нині, коли почався очевидно фатальний дія Клану конфлікт з могутнім Орденом Ворона, не вистачало ще потрапити на приціл Дому Ніах, якого всі боялися значно більше за Орден. Евагор Елітіс продовжив:

— Більш того, ми отримали серйозну допомогу від Дому в усуненні наслідків атаки і зціленні Керта. Можна сказати, що хлопець, нехай мимоволі і дорогою ціною, посприяв налагодженню партнерських зв’язків між Кланом Сокола та однією з наймогутніших організацій в Академії. Безперечно, ми повинні з великою обережністю ставитись до Дому, та все ж, не можна не відзначити, що в нинішній час протистояння з Орденом це може нам дуже допомогти. — З виразу облич присутніх було зрозуміло, що їх не надто приваблює перспектива співпраці з вампірами, тому майстер трохи змінив тему. — Уже зараз можна сказати з упевненістю, що зараження проклятою кров’ю наш молодий побратим не отримав. Нині його життя вже поза загрозою, хоч він ще у тяжкому стані. На жаль, Керт також не зможе взяти участь у семестровому фінальному турнірі з Гри, де мав усі шанси на перемогу. Причини нападу залишаються нез’ясовані. — Евагор зробив паузу, поклав якийсь знайдений папірець собі у кишеню і продовжив. — Я мушу швидше завершити сьогоднішнє засідання, бо маю важливі зустрічі з членами Синедріону у справі магістерки Урегус. Прошу запросити дітей. Я з ними привітаюсь, а все інше доручаю майстру Фраорту.

Широкі двері навпроти столу голови відчинилися, і до зали увійшли святково вбрані учні та учениці. На них буми темно-сині мантії з прикрасами та емблемами орла. Майстриня Аделіна Лікофрон почала формально представляти їх голові, хоч він і так їх добре знав.

— Мілон Діакторід. Леонт Зевксідем. Савлій Іданнфірс. Ембла Ньєрдссон фон Ґульдскір. Сабілла. Нітетіс Зевксідем.

Вони підходили і вклонялися майстру Евагору. Схоже, він почувався незвично у такій ролі. Сабілла, підійшовши, лише насмішкувато і з викликом глянула на майстра та ледь помітно кивнула. Евагор нахмурився, але майстриня Лікофрон зреагувала першою. Кілька беззвучних слів, і Сабілла впала на коліна, скривившись від болю. Їй довелося видушити з себе «вибачте», після чого вона ледь змогла піднятися і, хитаючись, пішла до приготованого їй стільця. Нітетіс, що підходила останньою, зблідла і тремтіла від страху. Вона схилилася нижче, ніж всі попередні. Майстер Евагор привітно усміхнувся, потріпав її по голові і промовив:

— Не хвилюйся.