Розділ 2 АЛХІМІКИ

— Майстре, я прошу вибачення, але… я не могла виконати практичну частину раніше… я маю певні проблеми з використанням чарів… мені це дуже складно…

— Мене це не стосується, — у голосі майстра почала відчуватися роздратованість, він навіть не обернувся до учениці. —Якщо ви не здатні чарувати, то вам нічого тут робити. Повертайтеся у свої Лебенії і навчайтеся там. Бісероплетінню, — він неприємно захихотів.

Руки лебенійки, що тримали товсту пачку ретельно списаних аркушів, затремтіли. Ірене звернула увагу на її химерні, яскраво-блакитні нігті. Вони аж побіліли, з такою силою вона стиснула реферат. Обличчя дівчини скривилося — так схоже на людину, й одночасно не схоже. Великі синюваті сльози виступили у її очах. Вона розвернулася й пішла до дверей. На виході затрималася і поклала свій реферат на одну з полиць шафи, що там була. Потім обернулася і зовсім несподівано вклонилася Ірене. Швидко і беззвучно вийшла з вітальні.

Майстер Мейсон розібрався зі своїми паперами і теж невдовзі вийшов.

— Бідна дівчинка, — проказала Ірене. — Навряд чи вона колись складе у нього іспит.

— З яких це пір ти переймаєшся долею учнів? — іронічно запитав майстер Елітіс.

— Я вперше бачу лебенійку… і… Мені здається, що Мейсон ставиться до неї так саме через її кров. А я ненавиджу таке, особливо, якщо мова йде про дітей.

— Тебе можна зрозуміти. — Майстер Елітіс усміхнувся.

Ірене враз спохмурніла.

— Так. Бо я теж відчувала себе так, коли вчилася, коли мене взяли до Клану.

— Не варто перейматись через це так сильно, — заспокійливо промовив майстер. — Таке всюди трапляється, нічого дивного і страшного тут немає. В Академії бувають набагато жахливіші речі. Краще захищати учнів від них.

— Так. Ви праві, — відповіла після паузи Ірене.

Вона підійшла до дверей і взяла з полиці роботу лебенійки, повернулася за свій стіл і стала її розглядати. Почерк у дівчини був химерний. Літери дуже рівні, правильно виписані, але з якимись химерними гачками і нахилами в інший бік.

— «Відділення чародійства, перший курс, третя група», — зачитала Ірене частину підпису лебенійки.

— То й що? Хочеш у неї викладати?

— Можливо… — задумливо відповіла Ірене. — Я впевнена, що ця робота краща, ніж усі інші, які перевіряв Мейсон.

Майстер Елітіс щось нерозбірливо мугикнув, а потім сказав:

— Добре, досить вже про дурниці розмовляти. Мені пора йти, заняття розпочалось.

Ірене запитально обернула до нього голову. Але він не продовжив, бо саме знайшов той сувій пергаменту, який так довго шукав.

З радісним виглядом чоловік обережно поклав його у кишеню і лише потім сказав: