Розділ 2 АЛХІМІКИ

За кілька секунд пролунав вигук:

— Аеніль! Диви не наткнися на стіну!

Голос звучав зневажливо, але Аеніль вмить підняла обличчя, що сяяло від радості. До неї прямувала дівчина з товстими окулярами на носі.

— Ембла! Привіт! — Здавалося, Аеніль забула все, що сталося кілька хвилин тому.

Дівчинка підійшла й по-свійськи обійняла Аеніль однією рукою за плече.

— Як справи?

— Не дуже, — знову спохмурніла Аеніль. Вона була певна, що Ембла все бачила і теж з неї сміялася.

Але не тримала на неї зла через це. Ембла була її єдиною справжньою подругою.

Аеніль відчула, як у горлі зароджується кашель. Це все через пил, але поки що вона стримувалася.

Ембла гордо поправила свої окуляри — на всьому першому курсі вони були лише у неї. На здивування Аеніль, Емблі швидко вдалося перетворити ці химерні склянки з об’єктів насмішок на предмет заздрості.

Ембла була дуже худою і мала хворобливий вигляд — у неї завжди були якісь синюваті кола під очима, їх не приховували навіть окуляри. Широкі тонкі губи вона часто неприємно кривила. Свої великі вуха на предмет заздрості їй перетворити не вдалося, з них сміялися і досі. У дівчинки було коротке світле волосся, дуже жорстке, воно стирчало у всі боки, немов солома. Попри це, вона тримала себе впевнено і жартували з неї значно рідше, ніж з Аеніль.

Єдина людина, що не давала спокою Емблі — старшокурсник Анахарсій, який щойно викликав у неї сміх на адресу подруги. Ембла його постійно уникала і зараз вийшла з-за дверей одного з класів, лише коли він зник. Для Аеніль не було сенсу ховатися — вона не могла знати, хто дістане її наступного разу.

— Чому мені так не щастить, — хмуро сказала Аеніль.

— Нічого страшного. — У Ембли чомусь не було сьогодні бажання втішати подругу. Вона теж виглядала невеселою.

— У тебе щось трапилось? — відразу відгукнулася Аеніль.

— Ні. Нічого.

Ембла не хотіла говорити, але Аеніль відчувала, що та щось приховує. І в її голосі чулося вагання. Треба трохи почекати, вона все розповість. Емблі більше нікому довіритися.

— Чому я така нездара, — повернулася до своєї проблеми Аеніль. — У всіх природній захист як треба, а в мене немає ніякого. Всі можуть робити зі мною, що хочуть.

— Не перебільшуй, — заспокійливо і з видом знавця промовила Ембла. — Звичайно, як дія чарівника чи алхіміка захист у тебе слабенький, але не такий вже він і поганий. Ти ж дворянка. Тобі просто треба контролювати себе.

— Легко сказати. Як я можу стриматися, коли вони регочуть наді мною? Мені хочеться натовкти їм пики!