Розділ 11 БЕНКЕТ У ЧАС СКОРБОТНИЙ

— Тьху, я краще піду з Емблою, ніж з тобою. Ще чого! Я взагалі туди не хочу йти.

Аеніль розвернулася і пішла у свою кімнату. Розгублений Леонт був змушений піти з вітальні. Перед дверима кімнати Аеніль очікувала Ембла:

— Ну що? Він тебе запросив? — радісно спитала вона.

— Намагався, — роздратовано відказала Аеніль.

— Ти що… не захотіла з ним йти? — здивувалася Ембла.

— Ще чого! Я краще з тобою піду. Нащо він мені здався.

— Дивна ти. Я б була на сьомому небі від щастя, якби він запросив мене. А зі мною… зі мною не вийде.

— Чому не вийде?

— Е… Мене запросили… — відвела погляд Ембла.

— Хто? — здивувалася Аеніль.

— Ну… Я ще не знаю… я сказала йому, що подумаю… Я не впевнена…

— Хто? — наполягала Аеніль, її це неабияк зацікавило.

— Анахарсій, — випалила Ембла і зашарілася.

— Хто?! — Аеніль була вражена. — І ти віриш, що це щиро? Може, вони з Савлієм знову надумали щось, щоб познущатись з тебе!

— Е… От тому я й не знаю… Наче щиро… Але все одно боюсь…

— Та ну, ти що. Відмов йому. А то будеш жалкувати.

— А раптом він мені помститься, якщо відмовлю? Думаю, що краще погодитися… Там же буде багато людей, і викладачів, що він мені зробить? Крім того, я… ну у мене тепер є друзі, які мене захистять, якщо що.

— Мілон? — усміхнулася Аеніль.

— А хоч би й він, — з викликом відказала Ембла.

— То чого ж він тебе не запросив?