Розділ 11 БЕНКЕТ У ЧАС СКОРБОТНИЙ

— Що ти тут робиш? — здивовано мовив він.

— Та от прийшла допомогти вам дійти до шпиталю, — сердито промовила Ірене, хоч майстер бачив з її стомленого вигляду, що прийшла вона вже давно, якщо й взагалі йшла кудись звідси.

Евагор похитав головою, і вони мовчки пішли до сходів. Майстер скоса поглянув на Ірене і справді переконався, що у неї чудова зачіска, спеціально створена. А її медсестринська мантія була не звичайною, а святковою. І взагалі вона виглядала чарівно, не зрівняти з тим жалюгідним видовищем, яке відкрилося йому колись у підземному казематі Академії. Очевидно, що жінка готувалася до свята. Майстер мовив до Ірене виправдувальним голосом:

— Тепер я впевнений, що Аеніль зможе зіграти Містерію. Вона третя.

Ірене здивовано подивилася на Евагора, а Аеніль сонним голосом спитала:

— Що?

— Нічого. Прийде час, зрозумієш, — відповів майстер дівчині.

Вони підійшли до східців у підвал.

— Я відведу Аеніль, а ти йди до шпиталю чи зачекай.

— Я зачекаю, — стомлено промовила Ірене і демонстративно обперлася об постамент біля проходу.

Майстер усміхнувся і спустився з Аеніль униз. Коли вони підходили до дівчачої вітальні алхіміків, Аеніль спитала:

— Майстре, та дівчина… Сатія… я впевнена, що вона…

— Я знаю.

— Знаєте? — вражено перепитала Аеніль, її сонливість немов рукою зняло. — Але як же… чому ви…

— Ворог мого ворога — мій друг. Запам’ятай це. Хоч користуватись цим слід дуже обережно…