Розділ 11 БЕНКЕТ У ЧАС СКОРБОТНИЙ

— Я не подумала про це, — тихо сказала вона нарешті. — А ви й справді можете знайти Іно?

— Так. Якщо ти не завдаватимеш зайвого клопоту. Ти не уявляєш, наскільки це складно… і наскільки це дорого коштуватиме — повернути її. Але це буде зроблено.

— Будь ласка, знайдіть її! Я вам усе життя буду вдячна!

— Моєї заслуги тут немає. І дякувати мені нічого. Я знімаю чари і надіюсь, що ти поводитимешся розумно.

Майстер кинув око на розгорнену книжку, яку колись дав Аеніль, усміхнувся і вийшов. Дівчинка помітила його погляд і ще більше розгубилася. Їй же хотілося показати всім, що вона мучиться, а не розважається читанням казок.

Після розмови з майстром Евагором Аеніль почала ходити на заняття. Більшість уроків відбувалися в учнівській або у вітальні алхіміків для усього курсу. Бувало, що одночасно йшло кілька уроків для різних курсів. Звір таки вніс плутанину і труднощі у навчальний процес в Академії.

— Не розумію, чому вони не припинять навчання! — обурено промовила Аеніль після чергового уроку.

— Семестр вже закінчується, скільки тут залишилося. Та й іспити скасували, виставлять підсумкові оцінки за поточними… — відказала їй Ембла.

— Але ж це небезпечно, вчитись у таких умовах!

— Не більше, ніж сидіти по вітальнях і трястися від страху, — втрутився у розмову дівчат хлопець з другої групи алхіміків — Мілон Діакторід, трохи пихатий і самовпевнений, але говірливий і компанійський.

— Ніхто не трясеться, — обурилася Ембла.

Розмова мало цікавила Аеніль, і вона відсунулася далі від Ембли на дивані, де вони вдвох сиділи. В учнівській було повно учнів з різних курсів і груп. Шум відволікав Аеніль і не давав їй остаточно заглибитися у похмурі та тривожні думки.

— Справді? А чого ж сьогодні на уроці історії Ери дівчата вищали, коли Звір пробирався якимось з сусідніх коридорів? — усміхнувся Мілон.

— Я не вищала, — вперто, але не дуже щиро сказала Ембла.

— Ну, тобі краще знати. Хоч, може, це й добре, бо тим вереском ви, напевне, налякали бідолаху Звіра до півсмерті.

Ембла не змогла втримати посмішку.

— І все ж Аеніль права. Чому б не зробити перерву у навчанні, доки не вдасться знищити Звіра?

— В Академії бували й тяжчі часи, але й тоді навчання не припинялося, хоч здатними вчитися були лише кілька учнів, — сказав Мілон.

— Як це?

— Інші всі були або мертві, або поранені. Це у Темні Часи було, треба краще вчити історію Академії. Хоч ми це ще не проходили, я просто сам читав. Тоді Академія була напівпорожньою, сповненою всіляких монстрів і чудовиськ, чарівники утримували лише кілька кімнат і намагалися там чомусь вчити рідіючі ряди учнів.