Розділ 11 БЕНКЕТ У ЧАС СКОРБОТНИЙ

— Яка зачіска?

— У неї раніше було довге волосся, а тепер коротке і красиво укладене завитками, — почала терпляче пояснювати Аеніль.

— Гм. Я й не помітив. Зовсім неуважний став. Хоча й справді, для дечаризації її мали постригти…

Майстер сів поряд з похмурою дорослою парою та дівчиною років сімнадцяти. Аеніль їх ніколи раніше не бачила, але вони їй не сподобалися. Незнайома дівчина якось гостро зиркнула у бік Аеніль, і дівчинці стало моторошно.

— Вітаю, пане й пані Тарту, — промовив майстер.

— Доброго дня, майстре Елітісе, — прохолодно і стримано, але й ввічливо промовив чоловік.

Аеніль помітила, що в очах жінки, холодних і жорстоких, майнула вдячність, коли вона віталася з майстром.

— Це старша донька наша, Сатіах ніа…

— Сатія Тарту, — грубо перебив жінку чоловік. Та зблідла і схилила голову, кивнувши.

Майстер Евагор кивнув з посмішкою, що трохи пом’якшило лютий погляд, який Діор Тарту кинув на дружину. Однак не пом’якшило повні ненависті очі Сатії, що втупилися у майстра.

— Це Аеніль дель Уберті, — промовив він, несподівано для Аеніль, — дочка послів Ерлі, моїх давніх друзів, які нині відбули з Академії у справах.

— Продовжуєте сімейні традиції? — усміхнувся чоловік. — Політичні справи вашого брата?

— Не зовсім, я цим мало цікавлюсь. Просто з паном Уберті ми любили пограти у Гру на дозвіллі.

Аеніль здивовано дивилася на майстра Евагора. Вона зустрічала його брата у своїх батьків, але самого не бачила ніколи.

— Можеш йти до своїх друзів, — промовив Евагор до Аеніль. — Або, якщо хочеш, можеш залишитись тут. Скоро почнеться конкурс краси і одночасно фінал з Гри, потім бал і, зрештою, святковий бенкет.

Аеніль подивилася у інший бік залу. Там Ембла з напруженим і трохи зляканим виглядом вислуховувала Анахарсія. Савлій, що прийшов, чи, швидше, був притягнений Сабіллою, продовжував про щось з нею сперечатися, Леонт мовчки сидів з якоюсь незнайомою Аеніль дівчиною з третьої групи алхіміків. Була й Гелео, стояла, схована за каптуром, зовсім неподалік, з дівчиною у химерному зеленому шарфі поверх мантії й досить незвичною, хоч і людською, зовнішністю — дуже довгим світло-коричневим волоссям, яскраво-зеленими очима і блідо-рожевою шкірою. Аеніль відвернулася, коли її помітила Гелео, і сказала:

— Та ні, я посиджу тут.

Майстер кивнув і став дивитися, як служники застилали килимом підвищення, де мали виступати учасниці конкурсу краси. Аеніль звернула увагу, що до зали увійшли дві дівчини, і не стрималася від питання:

— А хіба пари на бал не повинні складатись з хлопця і дівчини?

Сатія пирснула сміхом, холодним, як крижана вода, але Аеніль пропустила його повз вуха.