Розділ 10 ВТРАТИ

— Майстер Евагор наклав спеціальні чари, щоб ти не змогла вийти. Він боявся, що ти знову втечеш.

— І ти заодно з ним? Ти зрадила мене! А я тобі довіряла! Ви хочете відібрати в мене те єдине, що в мене є, найдорожче!

— Аеніль! — крізь сльози скрикнула Гелео, — я нічого не хочу відібрати! Навпаки, я хочу допомогти тобі! Допомогти знайти Іно! Адже ти сама не можеш цього зробити! Ти тільки потрапиш у руки Звіра!

— Нехай! Мені байдуже! Я хочу бути там, де Іно!

— Ми знайдемо її і повернемо! Я обіцяю…

— Я не вірю тобі! Ти мене обманюєш! Ви з ним заодно! Забирайся геть! Чи я вже не можу й змусити тебе піти з моєї кімнати?

— Можеш, — пробурмотіла Гелео і поспішила вийти, бо відчула, як починають діяти противтручальні чари. Ніхто не міг перебувати у кімнаті без дозволу її власника.

Зачинивши за собою двері, Гелео натягла свій каптур і швидко вибігла з дівчачої вітальні алхіміків. До початку занять ще був час, і вона побігла прямо до учительської алхіміків. Постукала і зазирнула всередину. Там були усі викладачі, окрім майстра Евагора Елітіса, якого вона шукала. Вигляду них був сердитий і похмурий.

— Чого тобі? — гримнув майстер Мейсон.

— Е… майстра Евагора Елітіса я можу побачити?

— Ні, — грубо відрізав Мейсон.

Однак Аделіна Лікофрон, що була більш обізнана з ситуацією, яка привела Гелео сюди, промовила:

— Він у шпиталі. Можеш спробувати провідати його. Проте не знаю, чи тобі вдасться поговорити… з ним.

Гелео вибігла з учительської. Вона боялася задавати ще якісь питання, хоч серце готове було вирватися від хвилювання. Що відбувається? Магістерку Урегус засуджують, майстер Елітіс у лікарні, хоч ще вчора ввечері він був здоровий, якщо не рахувати кількох синців, що завдала йому Аеніль, коли пручалася, аби її не тягли у вітальню.

Коли за лебенійкою закрилися двері, Мейсон сердито глянув на Аделіну Лікофрон:

— Чому це ви перед нею звітуйте? Мало того, що цей сором для нашого відділення відомий серед викладачів, так тепер ще й учні знатимуть?!

— Майстер Елітіс доручив мені направити до нього цю ученицю, коли вона прийде, — холодно відрізала Лікофрон. — Він керує її курсовою роботою.

— Подумаєш, дуже терміново!

— Терміново, бо тему мали б затвердити ще минулого тижня, а вона зі своїм попереднім керівником не спромоглася навіть визначити її, не те що написати необхідний реферат.

Мейсон люто зиркнув на викладачку, але був змушений проковтнути образу. Трохи згодом тільки буркнув: