Розділ без назви (8)

***

Малашко з огидою та навіть деякою, як мені здалося, ненавистю глянув на розрубане тіло Климовича.

— Не дивіться так довго, — сказав він мені, проте дещо із запізненням. Я все-таки встиг знову кинути погляд на труп, але одразу ж був змушений відвернутися. Особу ледь можна було впізнати. Голова розрубана навпіл. Мозок витік і злився з величезною калюжею крові. Усе тіло було порубане на шматки.

— Псих! — з огидою кинув Ярик. — Це міг зробити лише псих! — Поліціянт сплюнув та відійшов убік.

Я знову відчув, що мене нудить. Облизав сухі губи. Відтак підтвердив, що то таки він стежив, і теж відійшов. Місце вбивства було обгороджене поліційною стрічкою. За нею зібралося чимало народу. Двоє поліціянтів намагалися їх усіх розігнати.

— Хлопці, ви знайшли знаряддя вбивства? — запитав Малашко в помічників. Але ті лише понуро похитали головами. Один із них, зовсім молодий хлопець, виглядав занадто блідим.

— Олеже, з тобою все гаразд? — спитав Малашко. Хлопець безсило похитав головою.

— Так, — мовив він. Проте видно було, що почувається надто погано.

— Іди трохи пройдись, — порадив йому Ярик. Олег швиденько кудись побіг.

— Зовсім молодий, ще недосвідчений, — пояснив мені напарник Малашка.

— Навіщо йти в поліцію, якщо такого боїшся?! — незадоволено гмикнув Малашко.

— А вам хіба приємно на це все дивитися? — Моє запитання навіть мені самому здалося дещо ворожим.

Малашко якось дивно на мене глянув, відповівши не одразу:

— Звичайно, що неприємно, але ж мушу.

Ярик перервав нас:

— За твердженням експертів смерть настала вночі.

— Як завжди, уночі. Усі вбивства в цій довбаній справі стаються вночі. Немов якийсь демон виходить на полювання, — перебив його Малашко.

— Я скажу на твоє зауваження лише одне: це може бути тільки божевільний.

— На що ви натякаєте? — тепер втрутився я.

— Я хочу сказати, що вбивця, якого ми з вами шукаємо, псих. Він прибив трьох людей. З них одного просто зарубав. Ви вважаєте це нормальним?