Розділ без назви (8)

Іще кілька хвилин роздивлявся його. Відтак зацікавив живіт. Просунувши пальці в дірки від ножа, спробував їх розширити. Не вийшло. Убивця підхопив ніж і збільшив розрізи. Усередині тіло ще лишалося теплим. Принаймні теплішим, аніж зовні. Цікаво. Розширивши рани, він вийняв кишки. Інші органи його не особливо цікавили…

Колись, будучи малим, він бачив, як машина переїхала людину. Удар був настільки сильним, що аж випнулися кишки. Він хотів подивитися ближче, проте мати його не пустила. Швидко забрала додому й намагалася зробити все можливе, аби дитя якомога швидше забуло про той випадок. Чомусь вирішила, що він надто злякався. Так, він досить тривалий час не розмовляв. Але ж зовсім не тому, що злякався. Просто йому було неймовірно цікаво. Увесь час він намагався уявити, що було далі з тією мертвою людиною. А той звук удару об тіло! Клас! То був справжнісінький клас! Чому його мати так злякалася? І чому вона вирішила, що він теж злякався?..

А вони й справді були такими ж довгими, як про них розповідали на уроках біології. Цікаво. А що там іще є? Та інші органи чомусь зацікавили його менше. Він вийняв невеличку сокирку. Озирнувся. Та ні, нікого нема. На жаль, уночі навіть улітку парком блукає зовсім небагато людей. А дівчину він схопив поблизу туалетів. Тут узагалі ніколи нікого не було.

Він вирішив іще кілька хвилин помилуватися тілом. Потім він його розрубає. Так буде простіше нести до схованки. Така дурна людська риса — допитливість. Якби він поніс тіло цілим у мішку, усі стрічні обов’язково роздивлялися б. Але він вчинить дуже хитро. Він покладе небіжчицю в чистенький чорний щільний мішечок. Крізь нього нічого не просочиться. Далі він понесе його в могилу й там залишить.

Убивця помітив, що його інтерес до трупа стихає. Отже, уже час іти. А завтра він спостерігатиме, як люди бігатимуть навколо цієї розрубаної плоті. Так само, як метушилися навколо тіла того чолов’яги. Ото буде весело! Напевне, так само, як тоді, коли ще в дитинстві він помстився тим дівчиськам. Вони згоріли живцем. Він і зараз чує їхнє благання про поміч. Навіть через стільки років він не може згадувати про це без посмішки. Які наївні! Вони думали, що я їх випущу! От дурні!.. Я завжди домагаюся того, чого хочу. Це в моїй крові…