Розділ без назви (8)

— Ну, так. А чому теж «звали»? — Він усміхнувся.

— Її теж убили, — констатував я.

Усмішка вмить зникнула з обличчя Віті.

— Що? — тільки й промовив він.

— Так, на жаль, це теж факт. Отже, як бачите, справа серйозна. То що ще цікавого ви можете мені розповісти?

Спершу в хлопця ніби відняло мову, проте він опанував себе й продовжив.

— Якось, не так давно, ми з ним бачилися, — почав він поволі, — якраз-таки в цьому кафе. Вирішили випити пива. Він сказав, що отримав гарну роботу. — Я уважно слухав, не перебиваючи. — Я запитав, що за робота, та Тьомка лише відмахнувся, не став розповідати. Мені одразу спало на думку, що це щось не зовсім законне, адже він вихвалявся, що отримає за неї величезні гроші. А такі гроші не отримують відразу ж, як тільки влаштовуються. Принаймні не в нас і не в наш час. Я запитав, чи впевнений він, що його не розведуть, як останнього лоха. Тьома запевнив, що ні. Потім усе-таки натякнув, що продовжує справу одного свого друга, тому все має бути надійно.

— Що за друг?

Віті принесли його замовлення. Він злегка кивнув офіціантці й відсьорбнув. З виразу його обличчя я зрозумів, що це було те, чого він чекав із нетерпінням. Потім хлопець продовжив:

— Того чоловіка я не знав. Проте якось мені розповідав той наш спільний знайомий, про якого я вже сьогодні згадував, що був колись у них іще один друг, журналіст. Та він ув’язався в якесь розслідування, і його вбили. Дімка — це так звати нашого спільного друга — натякнув, що замість того, щоб повідомити поліцію про свою знахідку, він почав когось шантажувати. От його й пришили.

— Зрозуміло. А чому ж ви все-таки подумали, що Артем продовжив роботу того журналіста?

— Та сам не знаю. Просто інтуїція якась. Розумієте, посмішка тоді в Тьоми була якась незвична, хитра. Ну, я точно можу сказати, що його робота мала бути не надто чистою. Потім він сказав про продовження справи його друга, от я відразу ж і пов’язав усе це.

— А ви щось знаєте про розслідування того журналіста?

— Ні, про це — нічого. Знаю лише, що його звали… як же то його звали… Сергій… Сергій Вакулін… ні, стоп… Сергій Бакулін. Точно.

— Точно?

— Так.

Я записав ім’я журналіста.

— А ви щось знаєте про його вбивство?

— Чиє?

— Ну, цього журналіста маю на увазі.