Розділ ІІІ Три листи правди

«Де Мія, там гамір і шум», – усміхнулася старшунка. Піймалася на думці, що раніше ця вдача в сестрі її трохи дратувала, а тепер ні. Бо хіба вона винна, що такою вродилася? Люди народжуються ще й не такими…

– Я дещо прочитала в чорному зошиті, – почала Мія, сівши за стіл із чашкою, повною світлого трав’яного чаю.

– Я теж, – не стала приховувати правди Лія.

– Думаю, ми могли б пошукати родичів, вони в нас, певно, є, – додала менша з близнючок.

– Теж так думаю, ластівко, – усміхнулася сестра.

– Софії поки нічого не казатимемо, вона в такому стані…

– Так, їй поки не треба казати.

– Як ми можемо це зробити, є думки? – Мія супроти сестри була активнішою і балакучішою. – Просто поїхати в село на Волинь, де народилися дід і баба?

– А як інакше? Думаю, так і треба зробити.

– Але ти ж не покинеш школу.

– Так, не покину, – Лія не могла позбутися нав’язливих думок про те, що може не побачити більше Віктора, що він може більше не приїхати.

– Ліє, – завовтузилася на кріслі менша близнючка, – він повернеться, не переживай, – зненацька запевнила сестру, ніби прочитала її думки.

«Ну, так, не були б ми близнючками», – Лія любляче глянула на сестру.

– Думаєш? – перепитала.

– Впевнена! – бадьоро відповіла Мія. – Ти ліпше скажи, що вирішила робити зі своїм заміжжям?! – широко розкрила зелені «відьомські» очі.

– Вирішила, що його не буде, – вразила саму себе скороспішною правдою Лія. Так, ніби в думках ці слова звучали інакше, значно м’якше, не так категорично й сміливо.

– Але ж ти так хотіла цього заміжжя заради материнства і діток, – чомусь зажурено зітхнула веремія.

– Я не маю права робити чоловіка нещасним. Навіть якщо він старший за мене на двадцять років.

– Слухай, я тебе прошу! – аж скрикнула Мія. – Оце так сказонула! А я вирішила, що нарешті, в коі-то вєкі, моя сестра-близнючка Лія, моя люба руда бестія подумала про себе й наважилася зробити щось для себе, з власного бажання! А вона знову думає про когось! Нащо їй думати про себе?! – дівчина не ховала гніву. – Ти про себе, скажи, подумала? Подумала, що сама з ним будеш нещасною?! – спитала прямо.

Лія навзаєм не нагнівалася на сестру, навпаки була вдячна за її відвертість і прямоту.