Нині вона міцно притулилася до Віктора.
– Тобі добре зі мною? – запитав.
– Так.
– Мені теж з тобою дуже добре, – поцілував.
Вранці, ще й сьомої не було, зателефонував Іван Петрович, Лія відповіла. У слухавці почула страх і хвилювання.
– Добре, я зараз приїду, – пообіцяла й вибігла з Вікторових сонливих «покоїв», не встигнула й попрощатись чи, скоріше, не насмілилася його розбудити.
У кав’ярню, що була найближчою до школи, у якій учителював Бурда, Лія залетіла, мов нашугана курка. Їй треба було встигнути поговорити з нареченим і повернутися в селище до початку другого уроку. Першою у її третячків була музика, яку викладала інша «вчителиця».
Іван Петрович схопився з-за столу, на якому стояла чашка з кавою і вже порожня стограмова склянка для спиртного.
– Що сталося? – спитав сходу.
Лія сіла за стіл.
– Чого ти так? – узялася заспокоювати чи то його, чи то себе. – Сідай, усе нормально.
Він послухався. Поклав, як завжди, руки на стіл.
Лія вкрила одну своєю долонею.
Господи, що вона має з цим усім зробити?!
– Знову мій Вілкул ділов натворив, – сказала, вдаючи заспокійливу.
– Той твій любимчик, талановитий злодюжка?
– Так, – звела вуста в півусміх, зауваживши шалене гупотіння свого серця. – Тільки він не злодюжка, – додала.
– То через нього ти не приїжджала й відміняла всі наші зустрічі? – Бурда нічого не зрозумів.
– Мусила вияснити, хто вкрав у Гаськи Ковтунової з пальта двадцять гривень, піти додому до Вілкула, поговорити з його бабусею… Уявляєш, ця його бабуся тепер годує не двох, а трьох онуків! Обидві доньки покинули їй своїх дітей, уявляєш?! – протараторила. – І третій хлопчик, до того ж, інвалід, у нього ДЦП.
– Жах, – відреагував Іван Петрович. Він слухав майбутню дружину, але волів почути дещо інші від неї пояснення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гордієві жінки» автора Куява Ж.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ ІІІ Три листи правди“ на сторінці 5. Приємного читання.