Розділ ІІІ Три листи правди

Господар дому, котрий назвався дядьком Льонею, на відміну від дружини, був спокійним, говорив мало й через свою високу худючу статуру скидався, на думку близнючок, на казкового Франкового Журавля з повчальної повідки про нього та хитру «пригощальницю» Лисицю…

– А шо, Айдерку, котра із сестер твоя пасія? – Коли всі пригубили по першій склянці смачнючого виноградного домашнього вина й задзеленчали столовими приборами, господиня завелася знову.

Чорний поперхнувся – у горло втрапила крихта щойно відкушеного хліба.

Дівчата завмерли.

– Мамо, – серйозно мовив Віктор до сміливої, чи то пак нетактовної неньки-господині.

– Ой, то гарненьких мав би діточок, коби побрався з котроюсь, Айдерку, – повела своє невгамовна жінка. – Тільки, хіба схоче тут-ка жити? Не приїде вона з Кийова в село, Айдерку, хай навіть у райцентр, де ми поможемо тобі хатинку хоч маленьку збудувати… Чи приїде? То котра з них, синку? – звернулася, посміхаючись, до племінника.

– Тьоть Гань, ну, та… що ви… взагалі, – не знайшов що відповісти такий сміливий без тітки парубок.

– Такі красовиці, а приїхали, не погребували! – мовила далі господиня дому. – Люди як люди, не те шо наша невісточка, пані-всрані, пробачте, один раз за всі десять літ до свекрів зважилася-приїхала, – грізно мовила Ганна Деревій.

– Мамо, – посміхаючись, глянув на неї Віктор.

– Мамо-жмамо, – різко одказала та.

– Внучка ж приїжджає до вас, – нагадав Віктор.

– Внучка приїжджає, – підтвердила вона.

– І добре, – приязно глянув на матір Віктор. – Нащо вам іще хтось?

– Добре-добре, та недобре! Бреши не бреши, а мати всьо бачить і всьо чує серцем! Прошу-молю, покинь її нарешті, од дитини не одказуйся, але й себе геть під ноги не клади, топтатися отак-о по свему м’якому характеру не давай, – затим жінка скривилася так, ніби синову мармизку вдавала. – Нє, як це він із сім’ї піде! То не по-нашенському, так не по-волинському! Та нашо тобі тиї волинськії закони, як ти нещасний геть зусім! – зарюмсала, дістала рушник із приполу, неоковирно обтерлася.

– На кому женився, з тим і живе, – захистив сина батько. – Ти йому її не вибирала.

– А те, шо вона гуляє, то хай так і буде?! – скипіла господиня. – Хай дальше терпить?!

– Мамо, ви ж самі казали, що як женишся, то раз на все життя, що розвод – то тільки через ваш труп, що перша жінка – від Бога, друга – від людей, а третя – від чорта. Чи то не ви так казали? – син ущипнув матір нагадуванням.

– Казала, бо так думала й вважала, – не відмовилася від своїх слів господиня. – Мати хоче як лучче. Я думала, що то ти десь колись захочеш в гречку вскочити, того так і сказала, попередила, так би мовити.

Тепер поперхнулася Лія. Закашлялася так, що Айдер мусив швидко налити й піднести їй мінеральної води, а сестра Мія – постукати по спині.

– А вийшло, що то не ти, а вона в гречку скаче повсякчас. – Скинулося на те, що поки пані Ганна не виговориться, вона не примовкне й говорити про наболіле не перестане. – Бо ти в неї – не перший, ти в неї – непонятно який…