Розділ «Епілог»

Від Софії надійшов лист. Тобто він був навіть «замовним». Уранці, коли Лія збиралася до школи, за дверима зашелестіла трава під велосипедними колесами – то приїхала листоноша й сказала, що мусить передати лист від замовника просто в руки адресату.

Лія розписалася на якихось документах і взяла листа в руки. Він був товстеньким.

Софія взагалі-то листів не писала, адже сестри легко одна одній додзвонювалися по мобільному й могли сказати все, що хотіли. Учора, щоправда, вона попередила, що до Лії має надійти лист із важливою інформацією, яку казати по телефону й не годиться, і незручно, і не наважується.

Отже, лист – у Лії.

Вона дістала вміст. Усередині був аркуш із зошита в клітинку і ще один конверт.

На аркуші писалося:

«Ліє, до нас почала приходити Варця Гапониха, донька діда Гордія. Тобто мені здається, що вона справді по-доброму ставиться до нас із Семеном і Сашком. Вона так і носить усюди із собою вінка зі штучних маків – то на голові, то в руках, розмахує ним над собою… Дивна. Мені здається, вона це робить через скорботу за моєю матір’ю Надією… Може, правду люди кажуть, що вона її звела зі світу? Її ж баба знахаркою була…

Одно слово, останнім часом вона приходила й наполегливо старалася щось мені пояснити. А я не годна зрозуміти жодного сказаного нею слова. Все, що вона каже, ніби їжа, провалюється з рота прямо в шлунок. Тобто я чую тільки гортанні нерозбірливі звуки і все.

І от нарешті вона постаралася й написала те, що так старанно мені доказувала. Баба Люда якось сказала, що Варка ходила в школу, закінчила три чи навіть п’ять класів, то писати вміє. І то правда. Бо з того, що я прочитала, стало ясно дещо важливе для нас усіх.

Надсилаю тобі цього її листа. Збережи його. Як і все, що маємо від наших рідних, найкращих і незабутніх жінок родини Маковій.

З любов’ю, Софія.

Лія розкрила другий конверт. Ще зчудувалася, чому це Софія так переконливо написала, що вони належать до родини Маковій, як то неправда. Але дістала тим часом другого листа. Зрозуміла, чому він видався таким «черевастим» – Варка Гапониха написала «дещо важливе» на цупкому альбомному аркуші. І ось що це таке:

Се знаю тіки я.

Ще знала моя баба й моя мати. Але їх уже нема на світі.

Перед смертю баба сказала: Євко, вийди, Варко, лишися.

Мати вийшла, але все підслухала.

Баба сказала: Устинині близнючки – не Степанові. Він дітей мати не міг. Те знали в його сім’ї ще до того, як він женився на Устині. Він малим тяжко перехворів свинкою… Але Степан хтів женитися, і всі цьой факт скрили од Устини.

Баба сказала: Варко, Устинина Надя, що з дідом Вітром живе, – твоя рідна сестра по батькові. Подружися з нею, вона добра дівчина.

Потом, як бабу похоронили, мати мені сказала, що хай тільки ступлю ногою у двір діда Вітру, то приб’є мене. Того я до Наді не ходила і квітів маку не злюбила. Бо Надя для мене – то й була квітка маку, така палюча і така красива. Полюбити ті квіти означало полюбити Надю, а я не могла. Бо матір я любила більше і слухала, як нікого. І ще ми з нею були дуже нещасні, бо нас батько Гордій покинув, а до Надиної матері пішов.