Розділ ІІІ Три листи правди

– Другий, – конкретизував син.

– Другий-другий, може, з десятий, ото в це я повірю! – укотре нервово скрикнула. – Сихоч[50] ти, Айдере, не женися на розведьонці! Сихоч ти знайди молоду і чесну дівчину! – махнула кулаком до племінника.

– А розведьонки, то що – не люди, тітко? – вирішив і собі вирізнитися сміливістю Чорний.

– Знать їх не хочу! Хай вони собі живуть, де хочуть, як хочуть і з ким хочуть, тільки в нашу родину їм дорога заказана! Хай вони до нас і носа не сунуть! – відказала на те пані Ганна. – Од них однії біди! Бо коли раз розвелася, то й другий раз розведеться, а мо’, третій і четвертий! А тобі страдай, як оно Віті!

– Я не страдаю, мамо, – так, ніби між іншим, зауважив син.

– Вітю, я життя прожила, ти думаєш, я не знаю, що таке людське щастя?

– І що таке людське щастя, мамо? – спокійно поцікавився син. Він так і не втратив рівноваги ні на мить.

«Оце так нерви!» – подумала Мія.

Лія тільки тихо пережовувала святкові й дуже ситні смаколики.

– Знайти другу половинку, створити міцну сім’ю, народити й виростити в здоров’ї славних дітей – ото і є для людини щастя, – відповіла.

– Мамо, у хаті гості, може, ми з ними ще про щось поговоримо? – запропонував Віктор.

– Тож сі гості – то твої товаришки, я так розумію, то хіба вони не знають, яка в тебе доля, який ти нещасний?! – відреагувала на синову пропозицію невгамовна матір.

– Мамо, чого ви вирішили, що я нещасний? – глянув на неньку Віктор, сміючись. Так, ніби знущався над рідною людиною, але насправді він таким був: непорушним і міцним.

Ганна тим часом геть не зрозуміла синового запитання і безпричинного задоволення. Глянула на нього пильно, а врешті знайшлася:

– А то ще скажи, що щасливий?! – не діждавши відповіді, так само уважно роздивившись гостей, зокрема близнючок, перепитала: – Щасливий, сину? – В очах жінки зблиснула іскринка чи то надії, чи звичайної жіночої або й материнської цікавості.

– Щасливий, – відказав Віктор, кладучи до рота чергову порцію овочевого салату.

– З ким, синочку? – нахилилася над столом, утупилася йому в очі.

– Ні «з ким», мамо, а просто щасливий.

– О, так не буває, – лупонула виделкою по столу розгнівана мати.

– Буває, мамо, – любляче відказав син. – Різне буває щастя, мамочко… Не тільки те, про що кажете ви, робить людину щасливою, – глянув ніжно на матір.