Розділ ІІ Волелюбний сусіда

– За кохання, – і собі підняла. Випивши до дна, Лія відчула його губи на своїх. Так, вона понад усе цього зараз хотіла. І хай там що, і хай там хто.

На світанку, вернувшись додому, Лія в щоденнику напише:

Навіть якщо ми більше ніколи з ним не зустрінемося, я вдячна долі, що ця ніч у мене була. Тепер не просто на словах я знаю, що таке справжнє щастя, а відчула його: я була вільною, як ніколи досі, дозволила зробити те, чого хотіла саме я, а не хтось. Уперше в житті я зробила щось для себе…

Навіть якщо завтра чи за годину або дві я картатиму себе за те, на що зважилася, навіть якщо через це почуватиму жахливий душевний біль, я все одно неймовірно вдячна долі за цю ніч.

Іноді варто самому робити себе щасливим.

Мабуть.

Іноді варто дозволяти комусь робити себе щасливим.

Іноді?

Чи все-таки завжди?

Не знаю.

Поки.

Знаю тільки, що щастя – то миті, що даються й минають, якщо ними не скористатися.

13

Спершу Мія написала:

Звикаєш до стандартів.

Звикаєш до бездіяльності. І – до пасивності.

Звикаєш до неправди. І – до незнання правди.

Звикаєш до образ. І – до побоїв.

Звикаєш до байдужості.

Звикаєш до речей, які не мають сенсу.