Розділ «Частина друга Половецька князівна»

Джованна вранці заздалегідь виїхала до аеропорту Ф’юмічіно й зайняла місце в секторі «D» величезного паркінгу, як і умовились із сержантом Бадольо. Вона напередодні викупила два квитки до Мілана на своє ім’я, щоб збити зі сліду генерала. Хвилюючись, жінка спостерігала за звичайною аеропортовою суєтою, ще не уявляючи всіх наслідків свого вчинку. Вона забрала свої речі з дому, натомість на столі у кухні залишила фотографію генералової коханки, здруковану з лептопа Бадольо, з власноручним написом: «Нехай вона готує тобі каву і робить все інше».

Це була звичайна жіноча дурість, брак уяви засліпленої ревнощами дружини, бо якщо наречена сержанта Бадольо на щось і надавалася, то це було саме приготування кави і роблення «всього іншого».

Автомобілі, які займали вільні місця на паркінгу або виїздили звідси, повільно посувалися, видушуючи колесами буруни брудної води; люди весело перестрибували через калюжі, радіючи приходу весни. І тільки Джованна тривожно очікувала сержанта, думаючи про те, який скандал виникне навколо Франко Россі, коли його головний підслідний, звинувачений у шпигунській афері, зникне разом із нею. Не до коханки буде тоді генералові AISI.

Вона не знала, що своїм безглуздим, по-жіночому дурним вчинком рятує життя Джорджу Безпалому: в очікуванні його звільнення в самісінькому історичному центрі Риму, якраз між станціями синьої лінії метро «Кавур» та червоної лінії «Площа короля Емануїла II», на вулиці Джованні Ланца, де розташована була штаб-квартира AISI, на Безпалого неподалік від входу до будинку контррозвідки очікував кілер із Фонду Крюгера. Фонд після провалу Римського клубу не розчинився у повітрі, не зник назавжди, а тільки змінив місце перебування: власник фонду пан Крюгер («потвора») на власному літаку перелетів у незалежну Сицилію, де жив у замку в Сан-Катальдо, недалеко від Палермо. Інші члени змінили конспіраційні адреси, прізвища та імена. Вийди Безпалий із внутрішньої тюрми AISI, безтурботно озираючись по боках і радіючи, що всі його нещастя скінчились, прямуючи до зупинки таксі чи станції метро, — і постріл мотоцикліста обірвав би його життя.

Але сержант Бадольо вивіз його в службовому автомобілі зі спецгейту контррозвідки з Віа-ін-Сельчі — вулиці, яка зливалася з Джованні Ланца: на цьому злитті стояв сіро-рожевий, схожий на важку праску, увішану камерами спостереження, будинок директорату Агентства внутрішньої інформації та безпеки. Проминувши станції метро «Кавур» і «Піраміда», вони потрапили на вулицю Остієнзе — Безпалий здригнувся від думки, що його знову везуть до бісового Фонду Крюгера. Але сержант Бадольо, виїхавши на шосе Рим — Ф’юмічіно, подався в бік моря — туди, де розкинулися землі аеропорту імені Леонардо да Вінчі.

Безпалий був у наручниках і нічого не розумів. Він незграбно вийшов з автомобіля, вступивши по самі кісточки в калюжу; побачивши вертикально злітаючі зі стартових гніздов'їв літаки й термінали аеропорту, зрозумів: його депортують на Батьківщину, і не знав — радіти чи сумувати з цього факту. Але його підхопила Джованна й, підвівши до заздалегідь орендованого в аеропорту автомобіля на прізвище зятя (машину, в якій приїхала і яка належала Франку Россі, залишила на паркінгу), упхала розгубленого Джорджа всередину, дала сержантові Бадольо, який скинув із Безпалого наручники, тисячу лір, наказавши купити гарне плаття своїй нареченій, і негайно виїхала зі стоянки, взявши курс на північ, на шосе А12 Рим — Генуя.

Мала при собі значок AISI, який давав їй право на безперешкодний перетин кордонів між різними частинами Італії. Франко дав їй значок після звільнення з підвалу Римського клубу, на випадок, якщо знову влетить у якусь халепу. Значок був схожий на гарну брошку: на чорно-білому шаховому полі щита — золоте сонце і напис навколо щита: «Scientia rerum rei publicae salus». Вона не знала, що всередині значка вмонтований мініатюрний маячок.

Опівдні вони перетнули кордон між Центральною римською зоною і державою Паданья в районі міста Гроссето: електронні датчики на кордоні зчитали показники — Джованна висунула з вікна ліву руку зі значком, наказавши перед тим Джорджу лягти на задньому сидінні, — і шлагбаум КПП автоматично відкрився. «Welcome to Padagnia — the most prosperous part of Italy» — привітав утікачів великий плакат.

39

Повернувшись до Києва, Гайдук викликав до себе Аллу Миколаївну Назарову — директора Національного агентства внутрішньої безпеки. Вирішив, що з усіх тих, хто оточує його, повністю довіряє двом чи трьом: Назаровій, Чмілю, ще Грому, якого вже немає в живих. Жахнувся своїй самотності. Навіть у часи Гетьмана Махуна чи Президента Волі разом із ним залишалося набагато більше вірних людей. Попрощався назавжди з наївним міфом про «свою команду», «своїх людей», «хлопців, яким можна довіряти». Учитель був правий: шлях угору, до вершин влади — не похід альпіністів у зв’язці на Еверест. Це мандрівка самозречення й лютої стратосферної самотності, коли нікому не можна вірити, коли душа випалена, немовби поле бою напалмом.

Назаровій першій розповів зміст листа якогось Багрова до якогось Крюгера, назвавши прізвища Палія і Малахова. Боячись підслуху, вийшов із Назаровою на прогулянкову доріжку на наддніпрові кручі — все навкруги було засніжене, холодне і вороже: Поділ, Дніпро, Труханів острів і льодяного кольору дальні хмарочоси на лівому березі, у Києві-East. На береги Дніпра, на відміну від Риму, відлига ще не прийшла.

Назарова, вдягнена в чорне скромне пальто, на голові — біла шерстяна хустка, — схожа на одну з бабусь, що вигулюють онуків у Марийському парку, — уважно вислухала Гайдука, не перебиваючи, й довго думала. Гайдук накинув на себе той легкий плащ, в якому їздив до Варшави, й так само йшов з непокритою головою, але йому зовсім не було холодно; стояв безвітряний ранок, від легкого морозцю здавалося, що повернулася студентська молодість, тільки розмова була не студентська. Поряд на дитячому майданчику гуляв Святик, але і ця думка не приносила заспокоєння.

ЯКЩО ПОЧНЕТЬСЯ, ВОНИ НЕ ПОЩАДЯТЬ СВЯТИКА.

— Хто ініціатор? — спитала Назарова. — Як ви думаєте?

— Не знаю. Не думаю, що Палій. І взагалі, цю версію ще треба добре перевірити. Не хочу вірити, щоб Палій…

— А Леді? Вона може грати якусь роль?

— Леді? — йому здалося, що він почервонів. Невже ЦЕ відомо Назаровій?

— Деякі її висловлювання щодо вас можуть навести на думку, що, м’яко кажучи, вона вас недолюблює… Пропоную створити невеличку оперативну групу з довірених людей. Її склад я представлю вам завтра. Треба взяти в розробку Палія та його оточення і Малахова.

— Мене турбує Безпалий. Це молодий здібний хлопець, якого можуть використовувати всліпу.

— Я чула, що Безпалий зник у Римі. Його розшукує Міністерство оборони.