Розділ «Частина четверта Сарана»

Сарана

60

Після епохального відкриття 2074 року Розенфельдом, Шиміцу і Копровським елементарної частки часу, яку назвали ТАЙМОНОМ, та неспростовних доказів не лінійного, а викривленого, спіралеподібного і навіть зворотного руху цих часток історична наука, що спиралася на догму так званої «стріли часу» — тобто вічного руху від минулого через сучасне до майбутнього — пережила глибоку кризу: стало зрозуміло, що, подібно до Часу, історія окремих цивілізацій, культур чи націй носить різнонапрямковий, різношвидкісний характер. Так само, як на безмежному еволюційному полі окремі особини живуть у власному часі, народжуючись, пожираючи одна одну, розмножуючись і гинучи, залишаючи світову арену чи захоплюючи нові простори — і час динозаврів відрізняється від часу метеликів, а час праведників і людинозвірів не є тотожним, так само й історія різних народів і суспільств не веде їх до світлого майбутнього, а нерідко навпаки — до здичавіння, деградації, агонії, загибелі.

Недаремно відомий мислитель XX — початку XXI століття Іммануїл Валерстайн писав: «Ми повинні тікати, як від чуми, від ідеї про те, що історія на нашому боці, що ми невблаганно прийдемо до розумного і справедливого суспільства в тій чи іншій подобизні. Історія не стає ні на чий бік. Через сто років наші нащадки можуть пожаліти про все, що ми зробили».

Завдяки нерівномірному, викривленому руху ТАЙМОНІВ час уподібнюється плину ріки зі стрімниною та з безліччю відгалужень, заток, боліт, стоячих озер і паралельних, висихаючих річищ; історія стає схожою на незрозумілого мутанта, химерну і примхливу істоту, поведінка якої не піддається розшифруванню навіть такими видатними істориками, як А. Тойнбі чи Н. Девіс. Ця істота, часом мовчазна і похмуро занурена під землю, у темні лабіринти таємного гризунства, часом іронічна і безсоромно галаслива, любить скандальні сюжети, роблячи з канібалів — імператорів, улюблених народом, з дрібних злочинців — демократично обраних президентів, з боягузів — славетних героїв, зі стукачів — взірці моральності й порядності. Та проходить час (чи він іде вперед, чи кривулясто петляє в просторі або поготів зупиняється) — і постаті тиранів падають у багно, колишні моральні авторитети виявляються ошуканцями, а забуті жертви підносяться з небуття на найвищі п’єдестали історії. В цьому полягає вища правда історії, часто неприпустимо запізнена. Всі повороти, стрибки, криваві гримаси Історії виявляються абсолютно непередбачуваними для більшості людей, за виключенням хіба що пророків.

Хіба в 1913 році хтось нормальний міг уявити, що через п’ять років загинуть цілі світи — імперії, країни, мільйони людей, що масові вбивства і тортури стануть звичайною справою? Що через двадцять років, у 1933-му, дві найбільші тиранії — червона і коричнева — здобувши абсолютну владу, готуватимуться до взаємного знищення? Що червона тиранія виморить голодом мільйони українців, а коричнева почне винищення мільйонів євреїв? Що в 1943 році на землі, в повітрі й на морях відбуватимуться грандіозні битви із застосуванням не бачених для людей 1913 року видів зброї?

Так само люди 2013 року, навіть найбільш освічені з них, що добре знали історію — але історію минулого, а не прийдешнього — не могли уявити, на що перетвориться карта світу через сімдесят років. Вони не могли уявити, що на території Європи виникне двадцять один емірат — в Іспанії, Франції, Нідерландах, Німеччині, в Скандинавії та на Балканах — як результат гнилої політкоректності, фальшивої толерантності західних лібералів, які, не враховуючи інтересів власних народів, перетворили Європу на прохідний двір, на смітник й гримучу суміш різних племен і етносів. Російська імперія впала, як стара напівзруйнована скотобійня, під вагою агресії Путіна проти України, його бундючних проектів відновлення колишньої величі, від всепоїдаючої корупції, алкоголізму, нерозв’язання національних питань і збайдужіння громадян. Сполучені Штати Америки припинили автономне існування, намагаючись відродитися у формі Конфедерації країн Північної Америки, але це не повернуло їм колишньої могутності, а падіння долара показало американцям справжні, дуже вузькі межі їхньої сили. Китай, поділений повстаннями і громадянською війною між червоною комуністичною Північчю та синім капіталістичним Півднем, залишався загадковою силою, дбаючи лише — до кращих часів — про власні внутрішні інтереси.

Шейх Омар аль-Бакр, висунувши ідею повзучої ісламської айландизації (від Island — острів) світу (тобто розповсюдження ісламських островів на всіх континентах), до певного часу не вдавався до прямої збройної агресії, хоча мав у своєму володінні «сунітську» (Пакистан) і «шиїтську» (Іран) ядерні бомби. Але амбіції шейха стримувала смертельна ворожнеча між сунітами та шиїтами. Вся мережа глобалізації, зведена наприкінці XX — на початку XXI століть, луснула під час Третьої та Четвертої світових воєн, вибухів і Великої Темряви так, наче це була іржава залізна клітка для хижих птахів, але птахи виросли, зміцніли й, змахнувши крилами, розірвали цю клітку й розлетілися навсібіч.

Те, що в такій світовій каламуті вціліла Україна, хоч і пережила війни, окупації й перевороти — було одним із незбагненних див історії.

Після ядерних вибухів і Великої Темряви людство вже не повернулося до стану споживацького, гедоністичного накопичення непотрібних зайвих предметів — символів багатства, престижності, жадібності, захланності, примх, нестримних фантазій. І не тому, що отямилося, прозріло, прислухалося до пересторог «Римського клубу», його доповіді «Межі зростання», а просто тому, що став відчуватися БРАК багатьох речей, мінералів, металів, сполук і сировинних субстанцій. Те, що сухою офіціозною мовою називається «брак ресурсів». Звичайно, фантазія і винахідливість вчених багато в чому компенсували цей дефіцит і воєнна промисловість працювала на повних обертах, випускаючи нові аерокосмічні й океанські бойові платформи, «ящірки», «черепахи», збройно-роботизовані комплекси, дрони, сателіти, ракетні системи і тому подібний мотлох, який застаріє за кілька років. Україна-Русь завдяки запасам своєї магічної «дев’ятки» — дев’яти рідкісних елементів, вкрай необхідних у виробництві зброї та електроніки подвійного призначення — на тлі загального здефіцитнення ресурсів опинилася серед потенційно багатих країн.

Особливу роль відігравав гафній, аналог цирконію, 72-й елемент таблиці Менделєєва, запаси якого виводили Україну-Русь на трете місце в світі — після Австралії та Північної Америки. Завдяки гафнію на підприємствах концерну «Чорнобиль-30» були створені найпотужніші й найбільш ємні акумулятори, вироблено кілька одиниць тактичної ядерної зброї, випродукувано гафнієві композитні матеріали для ракетних двигунів і процесорів. «Гафнієвий проект» належав до надтаємної інформації, якою володіли тільки члени КОПОР-РАМ і вузьке коло спеціалістів; за розголошення таємниці носіїв цих знань мала спіткати смертна кара — вони самі добровільно підписали таку угоду.

Ось чому Гайдук довго вагався, даючи згоду на виїзд Малахова до Коста-Рики. За таємною інструкцією, носій надсекретної інформації не мав права залишати країну упродовж 5-10 років після відходу від справ. Але Гайдук пішов проти власних правил і після болісних роздумів підписав заяву Малахова. В декреті Координатора стояли слова: «Як виняток, дозволити…»

Як виняток.

Кожна людина і країна проживала свою долю «як виняток», усупереч усім правилам, бо історія не діяла за правилами, а надавала перевагу виняткам.

61

Після навчань «Весняна рапсодія» на полігоні «Десна-444» саме під час вечірньої рибалки на катері «Гетьман Махун» змовники нарешті оформили свої плани, створивши Фронт народного опору — ФНО: на його чолі став генерал армії, міністр оборони Палій, начальником штабу призначили полковника Стригуна. Серед дев’яти членів Фронту — вісім генералів і одна жінка — Леді Палій, якій доручено було створення загальнонаціональної жіночої організації «Матері проти насильства».

Стригун та його люди підготували Палієві проект короткої відозви нового режиму:

«Громадяни України-Руси!

Керуючись вищими національними інтересами, Фронт народного опору ставить за мету повалення тиранічного режиму генерала Гайдука і широку демократизацію суспільно-політичного життя України-Руси.