Розділ «Частина перша Римські канікули»

Попереду йшов, припадаючи на ногу, засмаглий чоловік, схожий на старого, пошарпаного в боях боксера; його темні очі уважно дивилися на курсантів. Тільки коли візитери наблизилися впритул до Безпалого, він зрозумів, що чоловік цей — Гайдук. На фотографії в офіцерському клубі він мав молодший вигляд. Серце Безпалого стислося. Ось настав момент помсти. Батьків убивця зупинився перед ним.

— Сержант, крок уперед, — наказав Гайдук, впершись у Джорджа жорстким поглядом.

— Сержант Безпалий, друга рота, взвод Альфа, — завчено відрапортував Джордж.

— Як ти виріс, Джордже, — усміхнувся Гайдук і поклав руку йому на плече. Цей момент встиг зафіксувати армійський фотограф. — Але упізнати можна. А де мати?

— Проживає в Італії, пане генерале армії.

— Він у нас круглий відмінник, — похвалився генерал Бережний.

— Ігорю, допоможи йому. Подбай, — чи то попросив, чи наказав Гайдук своєму молодому супутникові. Пізніше Джордж дізнався, що це був генерал армії Палій, міністр оборони.

Гайдук міцно потиснув руку Джорджу.

— Бажаю успіхів, сержанте.

— Слава Україні, — виструнчився курсант.

Усе відбувалося як уві сні, коли ти скутий якоюсь гіпнотичною силою й не можеш ворухнутися, хоча насувається на тебе смертельна небезпека. Джордж проклинав себе, що не зарізав Гай лука десантним ножем (на парадні навчання боєзапас не видавався), остаточно переконавшись у своїй слабкодухості; але ця зустріч змінила Джорджеву долю: негайно по закінченні училища його забрали до центрального апарату Міністерства оборони, де його командиром став полковник Стригун.

Стригун. Ось хто дав йому таємну флешку. Стригун повинен визволити його з підвалу.

Йшов третій день ув’язнення Безпалого, а його все не викликали нагору. Їжу приносив Вінсент, який не відповідав на Джорджеві запитання й мовчки грюкав дверима, клацаючи замком. Але цього разу прийшов не Вінсент.

У прочинених дверях перед Джорджем стояла худенька дівчинка, яка була схожа на підлітка — у бейсбольній кепочці клубу «Нью-Йорк Янкіс», джинсовій курточці й коротких штанцях; смішна світла косичка лежала на лівому плечі дівчиська.

— Ти хто? — спитав він, розгубившись від несподіванки.

— Я — Калина Луцик. Працюю в Фонді Крюгера. А ти хто?

— Я Джордж із Києва.

Дівчина принесла йому шматок піци й апельсиновий сік замість остогидлої білої молочної води.

— Ти могла б принести мені щось проти алергії? Бо ніс у мене…

— Як фонтан Треві, — захихотіла дівчина. — Будеш поводити себе добре — принесу.