Розділ «Частина перша Римські канікули»

— Гадаю, що не виключений якийсь зв’язок між візитом представників України-Руси і змістом флеш-картки. Це не схоже на бізнесову чи іншу інформацію. Флешка захищена бойовим вірусом невідомого нам типу.

Кардинал Саймс увімкнув світло в кабінеті — розкішна люстра, яка знала ще запах свічок XVIII століття, засяяла урочисто. Варга скривив обличчя, закліпав очима, наче пробудився від сну. Невиразне обличчя Варги, яке неможливо було запам’ятати з першого разу, було найбільшим надбанням розвідника.

Кардинал також прокинувся від задуми.

— Де той турист?

— Контррозвідка розшукує його. Але його слід губиться на станції Остієнзе.

— А хто в контррозвідці веде цю справу?

— Начальник дивізіону Франко Россі.

— Я не хотів би втручатися в діяльність AISI, — тихо мовив кардинал. — Це може спровокувати непотрібний конфлікт і розголос у медіа. Але що стосується флешки… Можливо, це просто дурна витівка українських хакерів. Але в будь-якому разі потрібна розшифровка. Де ця флеш-картка?

— Ось, — єпископ Варга переможно, показавши на мить дрібні зуби в швидкій посмішці, дістав із кишені джинсів, схованих під сутаною, маленький контейнер із флешкою.

— Передайте це в наше управління електронної безпеки у Вілла Бонеллі. Нехай вони через термінал «А» зв’яжуться з американським агентством національної безпеки, дивізіоном «Сфінкс». Я попрошу адмірала Стенлі Фішера про допомогу. Вони розшифрують. Якщо не вони, то хто?

— Звісно, звісно, — Варга сховав флешку до кишені. Зараз у Північній Америці день у розпалі. Саме час взяти в роботу загадкову флешку.

15

Безпалий провів у в’язничній камері Римського клубу вже дві ночі, а справа не посувалася з місця. У підвалі було холодно й сиро, Джорджа мучила алергія — з розбухлого носа безперервно текло, очі сльозилися — але ніяких ліків йому не давали. Годували хлібом і синтетичним молоком, від чого почався пронос — і, сидячи на унітазі, Джордж журливо думав про свою нещасну долю та її фатальну рокованість. Після вбивства батька сім’я повернулася до Києва, де матері призначили пенсію за заслуги чоловіка перед Батьківщиною. Ні про яку зраду батька мови не йшло — навпаки, приїхав до них додому якийсь великий начальник на прізвище Мережко й вручив матері орден за вірну службу — хрест із золотими мечами, й сказав, що батьків подвиг ніколи не буде забутий. Але після того візиту про Безпалих одразу забули, ніхто з тих, з ким дружили Безпалі у Вашингтоні, до них не з’являвся, мати — до того весела, компанійська жінка — впала у депресію, завела мову про близьку смерть і одного разу відкрила Джорджеві таємницю батькової загибелі. Тоді вперше з уст матері прозвучало це прокляте прізвище: ГАЙДУК.

Мати пояснила Джорджу, що саме Гайдук, якого наблизив до себе Гетьман Мазун, організував убивство Віктора Безпалого, якому заздрив і якого боявся як конкурента; коли ж батько отримав компрометуючу Гайдука інформацію, той найняв кілера.

— Запам’ятай, синку, це прізвище — Гайдук. Ти повинен помститися за батькову смерть. Поклянись мені.

— Клянусь, — з юнацькою запальністю пообіцяв син.

Джордж у квітні 2077 року був зарахований до військового ліцею імені Івана Богуна. Під час окупації Києва Чорною Ордою ліцей евакуювали до Кам’янця-Подільського, за винятком тих трьохсот відчайдухів, які загинули під Києвом. Джордж не вступав ні в які ЛУКи й УРА — він не грав у патріотичні ігри, бо жив іншим — бажанням відомстити Гайдуку. В цьому був таємний сенс його існування. Незадовго до ядерних вибухів мати вийшла заміж за давнього батькового знайомого, торговця зброєю з Турина Домініко Скандоне і встигла виїхати до Італії разом із Мар’янкою, але під час Великої Темряви Скандоне помер. Джордж, який залишився в Україні, не бачив з того часу матері й сестри і тільки рік тому знайшов їх. Тепер він дуже сумнівався, що знову побачить їх.

Серед Джорджевих спогадів, що обсіли його в підвальній камері, був один, якого особливо соромився й намагався відтиснути в непам’ять, але спогад уперто спливав на поверхню, породжував почуття ганьби: у 2082 році курсант Вінницького вищого командного училища аеромобільних військ імені Героїв-богунців, сержант Джордж Безпалий вишикувався зі своїм батальйоном на плацу, де готувалися вони до святкування Дня Перемоги 22 червня. Командування обіцяло, що кращий взвод поїде до Києва на урочистий парад. Було спечно, хотілося пити й лягти десь у холодку, але командири нервували, дивлячись на годинники, й не давали команди «Розійтись».

Раптом з-поза східного берега Південного Бугу, від Жигалівського лісу виринула сіро-сталевого кольору «черепаха» й приземлилася на плацу. Оркестр заграв урочистий марш. Із «черепахи» вийшло четверо людей у камуфляжній формі, до яких підскочив начальник училища, бригадний генерал Бережний.

— Батальйон… струнко!